Щемлива фотографія дитинства
Історія-фотографія про те, чого уже нема і що є. Це - пам’ять. Якщо вона записується в текст, наприклад, друкується - стає історією мого міста. Бо це #мійЧернігів. І я, по суті, залишився єдиним носієм інформації про цей фрагмент життя.
Світлина зроблена у кінці березня - на початку квітня 1969 року у чернігівському рівчаку. Так називався відрізок колишньої вулиці Комінтерну (тепер Радченка) від 41 будинку до перетину з Любечською.
Бачимо двір будинку, точніше маленької «времянки», якої нема. Вона мала номер №32. У кадрі, за спиною компанії, така ж «времянка» 47, якої теж нема. А її господарка - Ольга Карпівна Павловська - тримає песика у кадрі.
Сувора жінка, її побоювався, навіть, мій задерикуватий батько. Він купив «врємянку» №45 і збудував фінський дім, у «вільний від роботи час», працюючи на макаронній фабриці, яка була у нас за парканом.
Наш будинок 45, як і 47 та 43, в якому жила ровесниця Валя Чапкайло, знесли при розширенні макаронної фабрики десь на початку 80-х років. На той час ми уже там не жили.
Наступний (зліва-направо) – 3-річний Сашко Старовойт. Він господар цього двору і «врємянки» №32, в якій жив разом із мамою Марією і татком Митьою. Сашка, якому зараз 54, бачив минулого року. Він їхав на велосипеді і навряд чи пізнав мене. Він не пише історій.
"Нянька малюків" :) - я, 8 з половиною років, Владислав Савенок , учень школи №13 міста #Чернігів, а також рідний брат Юрка – майже 3-річного боровичка, що сидить на лаві, яку змайстрував сусідам батько.
Мама мені, уже дорослому, розказувала: «Що б ти не робив, де б не грався, завжди «тягав» із 6 років за собою Юрка. Сусіди називали тебе нянькою!».
Невипадково, коли молодшому виповнилося 8, а мені 13-ть, ми востаннє в житті посварилися. А потім обнялися, щоб шанувати, дружити, поважати, читати, захищати і любити одне одного назавжди. Так і сталося.
А далі – людина під деревом. Саме тоді, у 8 з половиною років, я дізнався, що таке фотоекспонометр. Його тримає мій двоюрідний брат Сашко Слобода, старший за мене на 10 років. Через півроку, у листопаді 1969-го піде, в армію.
Доля покладе на Сашка найтяжче випробування. Через 15 років після армії, у 1886-му – рятуватиме Україну і світ від радіаційної чуми. Олександр завжди був дуже сумлінним, стриманим, добрим і мудрим, як і належить найстаршому.
Знаю, що і Чорнобилі він виконував роботи сумлінно. Тому після 14 листопада 1995 року, я попрощався з ним на сільському кладовищі у Лісках під голосіння тітки Каті.
… У липні 2018 року, після страшної зливи 30 червня, я проходив біля місця, де колись стояв будинок мого дитинства. Серце щеміло…
…Із квітня 1973-го 34-річна мама, 7-річний Юрко і 13-річний я назавжди залишили вулицю Комінтерну. Майже півроку жили на квартирі, на вулиці Гагаріна , 187, в кімнатці - 4 квадратні метри. Згадаю - боляче, особливо за Юрка. Може колись напишу.
…Дві бабусі, Ганна і Настя, допомогли мамі грішми купити одну кімнатну з кухнею на вулиці Коцюбинського. І в середині жовтня 1973-го ми переїхали.
Ольга Карпівна, яка тримає песика на фото, зберігала у своїй новозбудований хаті № 47, якої нема, наші нехитрі меблі, поки ми перебивалися без житла.
Макаронна фабрика, яка буяла кленами у нас за парканом, і від якої узимку я катався на лижах і санках по біло-сірому від сажі снігу, зустріла своє 60-ччя у 2016-му. А 18 грудня 2018 року розпустила працівників і «законсервувалася».
…
Кого б хотів побачити з тих часів, так це прекрасну невістку Ольги Карпівни, Світлану. Пригадую її весілля із сином Ольги Карпівни – Георгієм. У нах народився син Юрко...
Світлана була не тільки красива, а й чуйна жінка. Родом, мабуть, з Бахмаччини. Говорила українською.
Можливо через неї ім’я Світлана та наша мова так багато значать у моєму житті.
Владислав САВЕНОК
Світлина зроблена у кінці березня - на початку квітня 1969 року у чернігівському рівчаку. Так називався відрізок колишньої вулиці Комінтерну (тепер Радченка) від 41 будинку до перетину з Любечською.
Бачимо двір будинку, точніше маленької «времянки», якої нема. Вона мала номер №32. У кадрі, за спиною компанії, така ж «времянка» 47, якої теж нема. А її господарка - Ольга Карпівна Павловська - тримає песика у кадрі.
Сувора жінка, її побоювався, навіть, мій задерикуватий батько. Він купив «врємянку» №45 і збудував фінський дім, у «вільний від роботи час», працюючи на макаронній фабриці, яка була у нас за парканом.
Наш будинок 45, як і 47 та 43, в якому жила ровесниця Валя Чапкайло, знесли при розширенні макаронної фабрики десь на початку 80-х років. На той час ми уже там не жили.
Наступний (зліва-направо) – 3-річний Сашко Старовойт. Він господар цього двору і «врємянки» №32, в якій жив разом із мамою Марією і татком Митьою. Сашка, якому зараз 54, бачив минулого року. Він їхав на велосипеді і навряд чи пізнав мене. Він не пише історій.
"Нянька малюків" :) - я, 8 з половиною років, Владислав Савенок , учень школи №13 міста #Чернігів, а також рідний брат Юрка – майже 3-річного боровичка, що сидить на лаві, яку змайстрував сусідам батько.
Мама мені, уже дорослому, розказувала: «Що б ти не робив, де б не грався, завжди «тягав» із 6 років за собою Юрка. Сусіди називали тебе нянькою!».
Невипадково, коли молодшому виповнилося 8, а мені 13-ть, ми востаннє в житті посварилися. А потім обнялися, щоб шанувати, дружити, поважати, читати, захищати і любити одне одного назавжди. Так і сталося.
А далі – людина під деревом. Саме тоді, у 8 з половиною років, я дізнався, що таке фотоекспонометр. Його тримає мій двоюрідний брат Сашко Слобода, старший за мене на 10 років. Через півроку, у листопаді 1969-го піде, в армію.
Доля покладе на Сашка найтяжче випробування. Через 15 років після армії, у 1886-му – рятуватиме Україну і світ від радіаційної чуми. Олександр завжди був дуже сумлінним, стриманим, добрим і мудрим, як і належить найстаршому.
Знаю, що і Чорнобилі він виконував роботи сумлінно. Тому після 14 листопада 1995 року, я попрощався з ним на сільському кладовищі у Лісках під голосіння тітки Каті.
… У липні 2018 року, після страшної зливи 30 червня, я проходив біля місця, де колись стояв будинок мого дитинства. Серце щеміло…
…Із квітня 1973-го 34-річна мама, 7-річний Юрко і 13-річний я назавжди залишили вулицю Комінтерну. Майже півроку жили на квартирі, на вулиці Гагаріна , 187, в кімнатці - 4 квадратні метри. Згадаю - боляче, особливо за Юрка. Може колись напишу.
…Дві бабусі, Ганна і Настя, допомогли мамі грішми купити одну кімнатну з кухнею на вулиці Коцюбинського. І в середині жовтня 1973-го ми переїхали.
Ольга Карпівна, яка тримає песика на фото, зберігала у своїй новозбудований хаті № 47, якої нема, наші нехитрі меблі, поки ми перебивалися без житла.
Макаронна фабрика, яка буяла кленами у нас за парканом, і від якої узимку я катався на лижах і санках по біло-сірому від сажі снігу, зустріла своє 60-ччя у 2016-му. А 18 грудня 2018 року розпустила працівників і «законсервувалася».
…
Кого б хотів побачити з тих часів, так це прекрасну невістку Ольги Карпівни, Світлану. Пригадую її весілля із сином Ольги Карпівни – Георгієм. У нах народився син Юрко...
Світлана була не тільки красива, а й чуйна жінка. Родом, мабуть, з Бахмаччини. Говорила українською.
Можливо через неї ім’я Світлана та наша мова так багато значать у моєму житті.
Владислав САВЕНОК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |