Рука Стефаника на плечі Коцюбинського
Це крутезна фотографія - класики української літератури на відкритті пам'ятника Івану Котляревському у Полтаві. Власне, ця фотографія свідчить: українська література - є! Вона велика, серйозна і багата! і головне - відмінна від московської, чи як її тоді називали, великоруської. Ота, що утворилась від Котляревського ("Будеш, батьку, панувати!") по заповіту Тараса Шевченка: "А на москалів не зважайте: у них своя література, а в нас - своя..."
Вісім років російська влада не давала місця для пам'ятника. Заборонила виголошувати промови українською мовою і тоді делегати в знак протесту мовчки складали папки зі своїми текстами. Приїхали біля 70 діячів культури.
Але тільки 150- річний ювілей Василя Стефаника звернув мою увагу, що Коцюбинський і Стефаник - поруч. І на великому груповому фото, і на меншому - тут взагалі рука покутського письменника на плечі чернігівського майстра слова.
Чесно кажучи, Стефаника я не знаю. Крім отого, що "сталася новина", що "коротко, сильно і страшно пише" сей чоловік... А біографію Стефаника пера невтомного трудящого Романа Горака я ще тільки поклав на столик для вечірнього читання.
Але вражає, що Стефанику, на відміну від Франка, пощасливилося були депутатом австрійського парламенту! А то у нас уявлення про українських літературів виключно як про сільських, плаксивих дядьків та тіток, які тільки що й робили - зітхали та журилися. За землею, за Катериною, за Чіпкою, за волею (зрідка).
Коцюбинський, їдучи на відпочинок, заходив у Відні до парламенту і бачив там якусь видатну сцену - не знаю про що мова. Надіюсь, що оце Євген Баран прочитає та напише, щоб самому не шукати (До речі, я передивився його зі Степаном Процюком передачу про Стефаника на галицькому телебаченні)...
Проте, коли Стефаник був депутатом, кілька років нічого не писав. І Коцюбинський сердився - на чорта, казав, нам його депутатство (тоді їх звали послами), нам треба його твори!
Стефанику совєтська власть дала персональну пенсію, а він, коли дізнався про голодомор, від неї відмовився...
...Непростий був чоловік, що зовсім невипадково поклав руку на плече чернігівському Коцюбинському. Суголосні обидва - з обох країв України.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Вісім років російська влада не давала місця для пам'ятника. Заборонила виголошувати промови українською мовою і тоді делегати в знак протесту мовчки складали папки зі своїми текстами. Приїхали біля 70 діячів культури.
Але тільки 150- річний ювілей Василя Стефаника звернув мою увагу, що Коцюбинський і Стефаник - поруч. І на великому груповому фото, і на меншому - тут взагалі рука покутського письменника на плечі чернігівського майстра слова.
Чесно кажучи, Стефаника я не знаю. Крім отого, що "сталася новина", що "коротко, сильно і страшно пише" сей чоловік... А біографію Стефаника пера невтомного трудящого Романа Горака я ще тільки поклав на столик для вечірнього читання.
Але вражає, що Стефанику, на відміну від Франка, пощасливилося були депутатом австрійського парламенту! А то у нас уявлення про українських літературів виключно як про сільських, плаксивих дядьків та тіток, які тільки що й робили - зітхали та журилися. За землею, за Катериною, за Чіпкою, за волею (зрідка).
Коцюбинський, їдучи на відпочинок, заходив у Відні до парламенту і бачив там якусь видатну сцену - не знаю про що мова. Надіюсь, що оце Євген Баран прочитає та напише, щоб самому не шукати (До речі, я передивився його зі Степаном Процюком передачу про Стефаника на галицькому телебаченні)...
Проте, коли Стефаник був депутатом, кілька років нічого не писав. І Коцюбинський сердився - на чорта, казав, нам його депутатство (тоді їх звали послами), нам треба його твори!
Стефанику совєтська власть дала персональну пенсію, а він, коли дізнався про голодомор, від неї відмовився...
...Непростий був чоловік, що зовсім невипадково поклав руку на плече чернігівському Коцюбинському. Суголосні обидва - з обох країв України.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |