Головна › Новини › ПОЛІТИКУМ
Росіянин, який став українцем
21-Лип-18 445 0.0 0
Він народився у Підмосков’ї, прожив у Росії дитинство і юність, ніщо не пов’язувало його з Україною. Але приїхавши до нас вперше, зрозумів – це інша країна. Хоча все це був єдиний Радянський Союз. Перше, що його вразило: українці не матюкаються. Не те, що в його рідній Росії, де й син у розмові навіть із матір’ю без гидких слів не обходиться… Щоправда, тепер ця зараза вже є і в Україні, але тоді, в 50-х роках минулого століття у Кременчуці Анатолій Баранов не чув кривого слова – традиційна мораль тримала учорашніх селян у своїх облагороджуючих рамках.

«Я родом із Серпухова, з Підмосков’я, але десять років прожив у Тамбові, у суворовському училищі,- розповідає 82-річний чернігівець Анатолій Баранов. – Коли німці були уже під Серпуховим, батько був на фронті, то дядя Коля, який працював у приймальні міністра оборони, допоміг матері влаштувати мене в училище. Тож із першого класу я там».

Приїжджаючи на канікули додому, Анатолій бачив ровесників, які спивалися, ходили з вибитими зубами, дехто вже загримів на зону. «У мене виникла відраза, - каже мій співрозмовник. – Спочатку до Підмосков’я, адже воно було пристановищем зеків – будівників каналу «Москва – Волга». Вся нечисть Росії збирається у Підмосков’ї”. Власне, як він зізнається, жертвою алкоголізму став і його батько – фронтовик. Він працював один час навіть головним інженером Ташкентського ткацького комбінату імені Сталіна, але не зміг втриматися та такій відповідальній посаді саме через пиятику. Сім’я повернулася у Підмосков’я, але Анатолій уже пішов своїм військовим шляхом. Ніяк він не хотів повертатися туди, де у нього виникла стійка відраза. Як виявилося згодом, це був початок відрази і до Росії – після окупації Криму.

Уже в теперішні часи, років 12 тому, племінник Анатолія Баранова знайшов його і спеціально приїхав агітувати повернутися в Росію, у Підмосков’я. Він – священик російської церкви. «Я сказав не просто «ні», а категоричне «ні», - каже Анатолій Баранов. – Я сказав, що не тільки в Підмосков’я, але взагалі в Росію не повернусь» .

Після суворовського училища він закінчив школу навчання льотчиків і після Кременчука, Чугуєва опинився в Чернігові. Наше Чернігівське училище льотчиків було завжди прикладом. Але навіть Чугуїв різко відрізняється від Кременчука і Чернігова: «Чим ближче до Росії – тим гірше». До речі, старша донька мого співрозмовника після анексії росіянами Криму виїхала звідти у Львів, на постійне проживання. Та спершу перебралася із Сімферополя у Львів внучка з чоловіком і пише батькам: «Мама, тато, киньте ви той Крим – їдьте сюди, тут зовсім інша країна, ви це відчуєте зразу по приїзду». Так і сталося. Тепер старша дочка щороку на день народження привозить батьку вишиванку зі Львова. Анатолій Баранов гордо каже, що їх у нього вже шість.

До речі, коли я захотів його сфотографувати у вишиванці, він вдягнув таку, що на грудях ще й тризуб вишито. Я здивувався – невже такі шиють? Виявляється, отримавши в подарунок вишиванку він спеціально пішов на фабрику «Ярославна» і попросив вишити ще й тризуб. Чесно кажучи, я б до такого не додумався.

А внук Анатолія Баранова Владислав воював в АТО, перевівшись із Феодосії у Криму. «Ми навіть зброї не мали, - переказує він слова внука. – Прямо на територію частини прилетіли вертольоти, у яких були одні лише чеченці, і поставили умову – хто за Росію в одну сторону, хто за Україну – в другу. Внук, який був заступником командира батальйону, вийшов першим і сказав, що за Україну. Більшість пішла за ним. Їх направили в Київ на переоформлення і вже з Миколаєва він пішов воювати під Маріуполь».

…Після льотного училища Анатолій Баранов політав сім років і сам каже, що це дуже мало. Починав з Як -18, а закінчував на МІГ-15. З армії його списали медики, виявивши захворювання легень. Проте, коли був на зустрічі випускників Чернігівського вищого військового училища льотчиків і журналістка запитала що би він хотів у свої, м’яко кажучи, немолоді роки, відповів: “Сісти у винищувач і скинути кілька бомб на окупантів!». Журналістка була вражена, чуючи це від росіянина…

Так само вражалися на роботі чернігівського заводу автозапчастин – філії Горьковського (в Росії) заводу, коли він, начальник цеху, прилюдно, під час розпаду СРСР, казав: «З ким завгодно треба кооперуватися, аби тільки не з Росією!». Те ж саме чули від нього колеги – депутати першого демократичного зібрання Чернігівської міської ради. Тоді міська рада була величезною – 150 депутатів, третина з яких увійшла до демократичної групи «Чернігів», секретарем якої і був мій співрозмовник. Анатолій Баранов розповідає: «Ми зірвали незаконні вибори голови, коли ще не були обрані всі депутати. І взагалі вся наша депутатська група була виразно демократичною. Її очолював викладач Юрій Філіпов, а основні питання вирішувалися координаційною радою з 5 депутатів. Як секретар депутатської групи «Чернігів» я вів усе діловодство групи. І ось на зібранні депутатів я, як росіянин, виступав проти будь- якого союзу з Росією».

Коли ж Росія окупувала Крим, Анатолій Баранов порвав усі зв’язки навіть з тими росіянами, з якими десять років провів кадетом. Подзвонив і сказав: «І ви не дзвоніть, і я не буду і не приїду уже ніколи до вас. Бо це ваша політика «одобрямсу» Путіна привела до війни». Варто додати, що практично всі його однокласники поставали полковниками і генералами то ФСБ, то поліції. Тільки один однокласник, теж полковник, подзвонив із Челябінська і вибачився за окупацію Криму. Оце з ним і підтримує контакти Анатолій Баранов: «Ось у вересні в нього день народження – треба буде подзвонити».

Варто додати, що ще до війни, коли на квартирі московського однокашника, генерала КГБ, розговорились до півночі про політику і москвичі образили Україну, Анатолій Баранов серед ночі викликав таксі і поїхав на вокзал. Його там шукали, але в квартиру українофоба він не повернувся. Дружбу, що починалася ще з дитинства і юності, зруйнувала агресія Росії.

2014 рік росіянин Баранов зустрів на Майдані – вдягнув каску і поїхав на Революцію гідності. Це ж було ще до війни – дзвонять привітати з Новим роком із Росії і з жахом дізнаються, що їх однополчанин на Майдані. До речі, Помаранчеву революцію він також підтримував на Майдані, а з 1989 року є членом Народного Руху України.

Питаю: «Як же так – ви виросли в Росії, жили умовах тотальної радянської пропаганди, то як же ви отак по-різному із іншими росіянами, що в нас живуть, ставитесь до України?». Анатолій Баранов переконаний, що тільки росіяни, як були чи є пригодовані Росією, як його колишні колеги по роботі на філії Горьковського автозаводу, що отримували по дешевій ціні «Волги», виступають сьогодні проти України. Він щиро не розуміє як інакше можна жити в Україні, але агітувати за Росію. Тим паче тепер, коли Росія відверто веде війну на Донбасі.

- Пане Анатолію, а якою буде доля Росії?
Мені сниться сон: Путін в Аргентині. По аналогії з чутками про Гітлера, який начебто втік в Аргентину (сміється). В усякому разі до кінця свого терміну він не досидить – адже вийшла на вулиці молодь з лозунгом «Он нам не цар!». Якщо молодь вийшла – кінець цій владі скоро. Але й Росія розвалиться – я сам бачив різку відмінність м ж Москвою і Уралом, не кажучи вже про національні республіки. Повернення до правління КГБ уже не буде!

Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
м. Чернігів
Фото автора.



Теги:Народний Рух, група Чернігів, російсько- українська війна, Василь Чепурний


Читайте також



Коментарі (0)
avatar