Проти Макрона, за французьку Францію!
У Франції стартувала передвиборча кампанія. Перший тур президентських виборів відбудеться 10 квітня 2022 року.
Що цікаво - протистояти Емманюелю Макрону будуть три яскраві постаті - Марін Ле Пен, Ерік Земмур та Валері Пекресс. Всі вони представляють правий фланг, є антиглобалістами, противниками сучасної міграційної політики та прагнуть перевернути сторінку «макронізму» - виступають за повернення Франції повного суверенітету в економічній, політичній та культурній площинах.
Термін «макронізм» став уже стійким терміном для визначення політики Еммануеля Макрона - сліпому дотриманню інтересів великого фінансового олігархату, ставленником якого він і є. Недаремно його називають «кандидатом Ротшильдів».
29-річний стажер в Rothschild & Cie ще в 2008 році продемонстрував клану Ротшильдів якості, необхідні для хорошого фінансиста та підтвердив свою лояльність. Працюючи в Мінекономіки Франції тісно співпрацював з Жаком Атталі – членом Більдерберзького клубу, проповідником фінансового глобалізму. А вже будучи міністром фінансів при Франсуа Олланді, у 2015 році ухвалив скандальний закон "про зростання економічної активності", що спричинив плеяду злиття та поглинання державних компаній. Саме в цей період банк Ротшильдів увійшов до п'ятірки світових інвестиційних банків.
Справа залишилася за сущою дрібницею: вкластися коштами та зробити молодого технократа новим президентом Франції. Підсумком його виборів став заклик: "Робіть що хочете, але голосуйте за Макрона".
Макрон – «ні лівий, ані правий», без ідей, змісту та любові до Франції. Класичний представник глобалістської олігархії.
У 2017 році рішення Макрона щодо реформування пенсійної системи викликало масштабні протести по всій країні.
В 2018 році проти «макронізму» вийшли «жовті жилети». Їх підтримали представники як лівих (Жан-Люк Меланшон та Олів'є Безансо), так і правих (Лоран Вок'є та Марін Ле Пен) – акції протесту об'єднали критиків «макронізму» всіх політичних фронтів.
Також на Макроні лежить провальна міграційна політика і як наслідок - збільшенні випадків терактів та нападів мігрантів на французів.
До всіх цих протестів в 2020 році додалася ще одна протестна хвиля - проти «санітарної диктатури».
Французькі соціологи визначають ці події, як прискорений цикл зміни еліт, який можна порівняти з травнем 1968 року.
Щодо Еріка Земмура.
Він зміг виявити найважливіші та найболючіші проблеми: безпорадність Макрона в регулюванні економічної кризи, міграційна криза, диктатура глобалістської олігархії, втрата суверенітету країни. Тому зрозумілими є напрямки його політичного порядку денного: «Мої пріоритети гранично зрозумілі та легко запам'ятовуються: ідентичність, імміграція, іслам, незахищеність, освіта, податки, промисловість та незалежність, настав час у Франції поставити крапки на «і»!
Також його популярність базується й на розчаруваннях виборців у «старих» політиках (Марін Ле Пен підірвала свій авторитет процесом ребрендингу партії та скандалом з батьком, республіканці - постійними корупційними скандалами, лівий фланг через міграційну політику та постійне просування ЛГБТ), а також те, що він не пов'язаний із «системою».
В рамках старту передвиборної кампанії Земмур вже оголосив про створення народного руху «Reconquête» (недвозначний натяк на серію воєн, у яких іспанські християни вигнали з Іберійського півострова мусульман-«маврів», які там панували протягом кількох століть):
«Ми беремо участь у боротьбі, яка більше за нас самих, у боротьбі за те, щоб передати нашим дітям Францію такою, якою ми її знали, Францію такою, якою ми її отримали.
Саме тому ми сьогодні беремо участь у великій битві за Францію:
Відвоюємо (Reconquête) нашу економіку.
Відвоюємо (Reconquête) нашу ідентичність.
Відвоюємо (Reconquête) наш суверенітет.
Відвоюємо (Reconquête) нашу країну!»
Сергій ЧАПЛИГІН
Що цікаво - протистояти Емманюелю Макрону будуть три яскраві постаті - Марін Ле Пен, Ерік Земмур та Валері Пекресс. Всі вони представляють правий фланг, є антиглобалістами, противниками сучасної міграційної політики та прагнуть перевернути сторінку «макронізму» - виступають за повернення Франції повного суверенітету в економічній, політичній та культурній площинах.
Термін «макронізм» став уже стійким терміном для визначення політики Еммануеля Макрона - сліпому дотриманню інтересів великого фінансового олігархату, ставленником якого він і є. Недаремно його називають «кандидатом Ротшильдів».
29-річний стажер в Rothschild & Cie ще в 2008 році продемонстрував клану Ротшильдів якості, необхідні для хорошого фінансиста та підтвердив свою лояльність. Працюючи в Мінекономіки Франції тісно співпрацював з Жаком Атталі – членом Більдерберзького клубу, проповідником фінансового глобалізму. А вже будучи міністром фінансів при Франсуа Олланді, у 2015 році ухвалив скандальний закон "про зростання економічної активності", що спричинив плеяду злиття та поглинання державних компаній. Саме в цей період банк Ротшильдів увійшов до п'ятірки світових інвестиційних банків.
Справа залишилася за сущою дрібницею: вкластися коштами та зробити молодого технократа новим президентом Франції. Підсумком його виборів став заклик: "Робіть що хочете, але голосуйте за Макрона".
Макрон – «ні лівий, ані правий», без ідей, змісту та любові до Франції. Класичний представник глобалістської олігархії.
У 2017 році рішення Макрона щодо реформування пенсійної системи викликало масштабні протести по всій країні.
В 2018 році проти «макронізму» вийшли «жовті жилети». Їх підтримали представники як лівих (Жан-Люк Меланшон та Олів'є Безансо), так і правих (Лоран Вок'є та Марін Ле Пен) – акції протесту об'єднали критиків «макронізму» всіх політичних фронтів.
Також на Макроні лежить провальна міграційна політика і як наслідок - збільшенні випадків терактів та нападів мігрантів на французів.
До всіх цих протестів в 2020 році додалася ще одна протестна хвиля - проти «санітарної диктатури».
Французькі соціологи визначають ці події, як прискорений цикл зміни еліт, який можна порівняти з травнем 1968 року.
Щодо Еріка Земмура.
Він зміг виявити найважливіші та найболючіші проблеми: безпорадність Макрона в регулюванні економічної кризи, міграційна криза, диктатура глобалістської олігархії, втрата суверенітету країни. Тому зрозумілими є напрямки його політичного порядку денного: «Мої пріоритети гранично зрозумілі та легко запам'ятовуються: ідентичність, імміграція, іслам, незахищеність, освіта, податки, промисловість та незалежність, настав час у Франції поставити крапки на «і»!
Також його популярність базується й на розчаруваннях виборців у «старих» політиках (Марін Ле Пен підірвала свій авторитет процесом ребрендингу партії та скандалом з батьком, республіканці - постійними корупційними скандалами, лівий фланг через міграційну політику та постійне просування ЛГБТ), а також те, що він не пов'язаний із «системою».
В рамках старту передвиборної кампанії Земмур вже оголосив про створення народного руху «Reconquête» (недвозначний натяк на серію воєн, у яких іспанські християни вигнали з Іберійського півострова мусульман-«маврів», які там панували протягом кількох століть):
«Ми беремо участь у боротьбі, яка більше за нас самих, у боротьбі за те, щоб передати нашим дітям Францію такою, якою ми її знали, Францію такою, якою ми її отримали.
Саме тому ми сьогодні беремо участь у великій битві за Францію:
Відвоюємо (Reconquête) нашу економіку.
Відвоюємо (Reconquête) нашу ідентичність.
Відвоюємо (Reconquête) наш суверенітет.
Відвоюємо (Reconquête) нашу країну!»
Сергій ЧАПЛИГІН
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
