Коли Макрон буксує, на сцену виходить… король
Франція знову прокидається у стані політичного безладу. Протести, страйки, криза довіри до інституцій — усе це вже стало звичним тлом для французького суспільства.
І саме в цей момент на авансцену виходить постать, яка для когось є символом минулого, а для когось — несподіваною альтернативою.
Йдеться про Людовика XX, герцога Анжуйського, старшого представника по чоловічій лінії династії Бурбонів і претендента на французький престол. Він знову нагадав про себе, опублікувавши колонку у впливовій газеті Le Journal du Dimanche. Його меседж звучить різко й безкомпромісно: «П’ята республіка на межі краху».
Це не перший його виступ. Під час кризи «жовтих жилетів» у 2018 році він висловив підтримку протестувальникам. А ті, в свою чергу відвідали Каплицю Спокутування (Chapelle Expiatoire), збудовану на згадку про короля Людовика XVI та королеви Марії-Антуанетти, де щороку у присутності спадкоємця престолу проводиться меса в їх пам'ять, як мучеників революції — аби подякувати йому та, певним чином, віддати йому шану.
Під час пенсійної реформи та фермерських бунтів — теж не залишався осторонь. Його позиція завжди одна: республіканські інституції не витримують випробувань часом, а Франція потребує іншої опори.
Людовик XX активно втручається у суспільні дебати — від питань абортів і евтаназії до ширших тем гідності людського життя. Його аргументи спираються на традиційне католицьке вчення, а стиль — на історичну пам’ять і символіку. Він нагадує французам: монархія — це не лише минуле, а й можливе джерело натхнення для майбутнього.
Звісно, його заяви не означають негайної реставрації. Його роль радше символічна: він уособлює ідею легітимності, яка не потребує виборів чи політичних маневрів. Але символи мають силу. І у Франції, де історія завжди поруч, вони здатні впливати на уяву.
У соцмережах уже точаться дискусії: хтось іронізує, хтось серйозно міркує про «роялістський вихід». Публіцисти й журналісти сперечаються, чи це лише екзотика для газетних шпальт, чи справжній сигнал про втому від республіканської моделі.
Людовик XX пише: «Ми на роздоріжжі. Від нас залежить скористатися цими можливостями, щоб Франція могла відкрити шлях до своєї славної долі та щасливого процвітання».
Як тут не згадати де Голля: «Ми повинні визнати, що Республіка не підходить Франції, якщо вона відчуває потребу так часто її змінювати».
Чи стане це лише красивою метафорою, чи справді Франція одного дня згадає про свою корону — питання відкрите. Але одне зрозуміло: у часи хаосу люди завжди шукають символів, які дають відчуття тяглості й сенсу.
Сергій ЧАПЛИГІН
І саме в цей момент на авансцену виходить постать, яка для когось є символом минулого, а для когось — несподіваною альтернативою.
Йдеться про Людовика XX, герцога Анжуйського, старшого представника по чоловічій лінії династії Бурбонів і претендента на французький престол. Він знову нагадав про себе, опублікувавши колонку у впливовій газеті Le Journal du Dimanche. Його меседж звучить різко й безкомпромісно: «П’ята республіка на межі краху».
Це не перший його виступ. Під час кризи «жовтих жилетів» у 2018 році він висловив підтримку протестувальникам. А ті, в свою чергу відвідали Каплицю Спокутування (Chapelle Expiatoire), збудовану на згадку про короля Людовика XVI та королеви Марії-Антуанетти, де щороку у присутності спадкоємця престолу проводиться меса в їх пам'ять, як мучеників революції — аби подякувати йому та, певним чином, віддати йому шану.
Під час пенсійної реформи та фермерських бунтів — теж не залишався осторонь. Його позиція завжди одна: республіканські інституції не витримують випробувань часом, а Франція потребує іншої опори.
Людовик XX активно втручається у суспільні дебати — від питань абортів і евтаназії до ширших тем гідності людського життя. Його аргументи спираються на традиційне католицьке вчення, а стиль — на історичну пам’ять і символіку. Він нагадує французам: монархія — це не лише минуле, а й можливе джерело натхнення для майбутнього.
Звісно, його заяви не означають негайної реставрації. Його роль радше символічна: він уособлює ідею легітимності, яка не потребує виборів чи політичних маневрів. Але символи мають силу. І у Франції, де історія завжди поруч, вони здатні впливати на уяву.
У соцмережах уже точаться дискусії: хтось іронізує, хтось серйозно міркує про «роялістський вихід». Публіцисти й журналісти сперечаються, чи це лише екзотика для газетних шпальт, чи справжній сигнал про втому від республіканської моделі.
Людовик XX пише: «Ми на роздоріжжі. Від нас залежить скористатися цими можливостями, щоб Франція могла відкрити шлях до своєї славної долі та щасливого процвітання».
Як тут не згадати де Голля: «Ми повинні визнати, що Республіка не підходить Франції, якщо вона відчуває потребу так часто її змінювати».
Чи стане це лише красивою метафорою, чи справді Франція одного дня згадає про свою корону — питання відкрите. Але одне зрозуміло: у часи хаосу люди завжди шукають символів, які дають відчуття тяглості й сенсу.
Сергій ЧАПЛИГІН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |