Про диктант і навколо нього
Не мав наміру втягуватися в публічну дискусію довкола теми так званого «Диктанту національної єдности».
Через простий аргумент: про це переконливо, конкретно, принципово й однозначно вже висловилися авторитети думок, яких дуже поважаю. Це передусім мої духовні побратими із цеху письменства Анатолій Матвійчук, Андрій Кокотюха, та посестра за духом у вищій школі Людмила Коткова. Вони чесно й багато працюють на українознавчому полі, яке так системно-свідомо й довго толочать, бульдозерують, знекровлюють всі, кому не лінь, а найбільше – явні московити та оплачувані ними свої гниди-малороси.
Але уникати відповіді на запит своїх студентів, яких навчаю Журналістики за власне вистражданою упродовж багатьох літ реального буття в цій професії формулою «Чотирьох П» (Порядности, Професіоналізму, Патріотизму і Прямостояння), про особисту участь у диктанті не можу.
Тому тут однозначно і коротко: НІ! Диктант цього року не писатиму!
Останньою краплею в цім рішенні став активно розповсюджуваний від організаторів і прихильників цього дійства заклик дистанціюватися від нібито купки «національно стурбованих», яких, далі цитую, «досі коробить, чавить, муляє, ковбасить і плющить».
Отож, ті, хто так зневажливо, грубо і виклично прилюдно паплюжить національні почуття і гідність мільйонів українців, навіть не приховують того, що підмітили вже давно притомні українці. Це – не Диктант Національної Єдности. Це, цитую паплюжників, - «шоу, флешмоб, движняк, явище, якому 27 років!».
Ось чому для тих, хто цього разу проводить цей "движняк", "шоу", "флешмоб" (виділяю ці їхні тупуваті означення до опаскудженного ними святого діла) не є принциповим: хто читатиме, як читатиме, чому і хто вибрав таких читальників...
Але виявилося, що для дуже багатьох українців саме такі питання є принциповими.
Ще одна їхня цитата: «Щоб ви так його (тобто, диктант - М.Т.) писали, як ото мізогінною коростою вкриваєтесь, іроди».
Щось треба ще коментувати?
Якщо загалом, то таке: вони все нахабніше, відвертіше й наступальніше з нас просто сміються...
А якщо коротко, то хіба що одне: додати цього переліку МАНІПУЛЯЦІЇ.
Із цим, тобто нахабними й безкарними маніпуляціями, у нас якраз усе на висоті. Відколи національно кастровані розробники державної гуманітарної політики свідомо вивели важливу націєтворчу спеціальність «Журналістика» з Філології і прикрили її модною парасолькою «Соціяльні комунікації», тут за державні гроші, на аж 80-ти факультетах і відділеннях (!!!) вишів по всій Україні стали готувати не національно свідомих, патріотично налаштованих, знаючих світові стандарти фаху і здатних писати правдиві тексти журналістів, а передусім фахівців маніпулятивних технологій. Втім під хитро придуманою обгорткою «Реклама та зв’язки з громадськістю».
Завжди прямолінійний і далекоглядний професор Поплавський придумав для цієї обгортки точніше й реальніше означення, яке вже зафіксоване в термінознавчих анналах української науки - «ПІАР». Фактично вже узаконений у нашій національній науці та освіті і його латинізований покруч – «PR», куди стабільно високий конкурс абітурієнтів-провінціалів…
Знаємо вже, що завдяки піарним технологіям можна із інтелектуально убогого примітива зробити всезнайку, а з грошовитого й аморального покидька - лідера виборчих перегонів… Натомість завдяки таким же масованим маніпуляціям порядну й розумну людину можуть затоптати ногами бездумного натовпу, який завше хоче хліба й видовищ… Це в нашому постсовєтському і постолігархічного суспільстві вже не раз успішно випробувано.
Чому архіактуальна й надто благодородна ідея Диктанту як чинника єдности всього українства – і вдома, і розкиданого світами - потрапила в поле зору високооплачуваних ляльководів цих маніпулятивних технологій?
Гадаю, це сталося за двох обставин:
-після того, як табачники витравили з театру Франка Міжнародний конкурс знавців української мови ім. Петра Яцика і припинили його фінансування на державному рівні;
-після того, як ідея самого диктанту оволоділа масами.
Справді, відбулося неочікуване для владців. У цьому диктанті саме українці (а не хохли-малороси) побачили:
-ознаки формування нації через усвідомлення нею мови як «душі нації» (за Огієнком);
-посилення місії передової української інтелігенції у виведенні на чисту воду пробивних у високих коридорах рабів-малоросів (за Іриною Фаріон);
-реальне формування через диктант «гуманітарної аури нації» (за Ліною Костенко).
Це й налякало владоможних і грошовитих.
Як і у випадку із цілковито правильним і життєздатним слоганом «Армія, Мова, Віра», в атаку пішли маніпулятивні технології. Зі свідомо підібраними цього разу саме такими прізвищами ведучих, контраверсійною й далекою від моральних чеснот поведінкою носіїв цих прізвищ, провокативними вкидами думок «фахівців» у всуціль контрольований ними інформаційний простір, окупований «єдиноправильними».
Ціль – знову пересварити українців, які лиш почали виходити з дурману «руского міра», з болота малоросійська; збивати й далі їх лобами, відволікати їхню увагу від головних проблем буття нації. Зрештою, влаштувати із святої справи балаган.
Нагадаю: так було і у випадку із потужно організованою заздалегідь компрометацією та вбивством незабутньої Ірини Фаріон.
Не певен , чи пошкодують вони за власно вигадані й образливі клейма для небайдужих українців, які не можуть мовчати, коли болить нації, - «коростність», «мізогінність» та «іродизм». Але це та подібне з їх лексикону - то їхній інтелектуальний рівень, то їхня мораль, то плінтус їхньої ментальности, то їхня пінопластова культура.
Про національну єдність із подачі таких маніпуляторів ніколи не йшлося. І не йтиметься.
Це – примітивний, розрахований на прихильників «кварталівських сюжетів» і з гучним рекламним супроводом оперетковий спектакль.
Якими б не були пояснення тих, хто вважає, що цей захід сприяє ствердженню українського в Україні.
Гадаю, не з цим базаром…
Микола ТИМОШИК
Через простий аргумент: про це переконливо, конкретно, принципово й однозначно вже висловилися авторитети думок, яких дуже поважаю. Це передусім мої духовні побратими із цеху письменства Анатолій Матвійчук, Андрій Кокотюха, та посестра за духом у вищій школі Людмила Коткова. Вони чесно й багато працюють на українознавчому полі, яке так системно-свідомо й довго толочать, бульдозерують, знекровлюють всі, кому не лінь, а найбільше – явні московити та оплачувані ними свої гниди-малороси.
Але уникати відповіді на запит своїх студентів, яких навчаю Журналістики за власне вистражданою упродовж багатьох літ реального буття в цій професії формулою «Чотирьох П» (Порядности, Професіоналізму, Патріотизму і Прямостояння), про особисту участь у диктанті не можу.
Тому тут однозначно і коротко: НІ! Диктант цього року не писатиму!
Останньою краплею в цім рішенні став активно розповсюджуваний від організаторів і прихильників цього дійства заклик дистанціюватися від нібито купки «національно стурбованих», яких, далі цитую, «досі коробить, чавить, муляє, ковбасить і плющить».
Отож, ті, хто так зневажливо, грубо і виклично прилюдно паплюжить національні почуття і гідність мільйонів українців, навіть не приховують того, що підмітили вже давно притомні українці. Це – не Диктант Національної Єдности. Це, цитую паплюжників, - «шоу, флешмоб, движняк, явище, якому 27 років!».
Ось чому для тих, хто цього разу проводить цей "движняк", "шоу", "флешмоб" (виділяю ці їхні тупуваті означення до опаскудженного ними святого діла) не є принциповим: хто читатиме, як читатиме, чому і хто вибрав таких читальників...
Але виявилося, що для дуже багатьох українців саме такі питання є принциповими.
Ще одна їхня цитата: «Щоб ви так його (тобто, диктант - М.Т.) писали, як ото мізогінною коростою вкриваєтесь, іроди».
Щось треба ще коментувати?
Якщо загалом, то таке: вони все нахабніше, відвертіше й наступальніше з нас просто сміються...
А якщо коротко, то хіба що одне: додати цього переліку МАНІПУЛЯЦІЇ.
Із цим, тобто нахабними й безкарними маніпуляціями, у нас якраз усе на висоті. Відколи національно кастровані розробники державної гуманітарної політики свідомо вивели важливу націєтворчу спеціальність «Журналістика» з Філології і прикрили її модною парасолькою «Соціяльні комунікації», тут за державні гроші, на аж 80-ти факультетах і відділеннях (!!!) вишів по всій Україні стали готувати не національно свідомих, патріотично налаштованих, знаючих світові стандарти фаху і здатних писати правдиві тексти журналістів, а передусім фахівців маніпулятивних технологій. Втім під хитро придуманою обгорткою «Реклама та зв’язки з громадськістю».
Завжди прямолінійний і далекоглядний професор Поплавський придумав для цієї обгортки точніше й реальніше означення, яке вже зафіксоване в термінознавчих анналах української науки - «ПІАР». Фактично вже узаконений у нашій національній науці та освіті і його латинізований покруч – «PR», куди стабільно високий конкурс абітурієнтів-провінціалів…
Знаємо вже, що завдяки піарним технологіям можна із інтелектуально убогого примітива зробити всезнайку, а з грошовитого й аморального покидька - лідера виборчих перегонів… Натомість завдяки таким же масованим маніпуляціям порядну й розумну людину можуть затоптати ногами бездумного натовпу, який завше хоче хліба й видовищ… Це в нашому постсовєтському і постолігархічного суспільстві вже не раз успішно випробувано.
Чому архіактуальна й надто благодородна ідея Диктанту як чинника єдности всього українства – і вдома, і розкиданого світами - потрапила в поле зору високооплачуваних ляльководів цих маніпулятивних технологій?
Гадаю, це сталося за двох обставин:
-після того, як табачники витравили з театру Франка Міжнародний конкурс знавців української мови ім. Петра Яцика і припинили його фінансування на державному рівні;
-після того, як ідея самого диктанту оволоділа масами.
Справді, відбулося неочікуване для владців. У цьому диктанті саме українці (а не хохли-малороси) побачили:
-ознаки формування нації через усвідомлення нею мови як «душі нації» (за Огієнком);
-посилення місії передової української інтелігенції у виведенні на чисту воду пробивних у високих коридорах рабів-малоросів (за Іриною Фаріон);
-реальне формування через диктант «гуманітарної аури нації» (за Ліною Костенко).
Це й налякало владоможних і грошовитих.
Як і у випадку із цілковито правильним і життєздатним слоганом «Армія, Мова, Віра», в атаку пішли маніпулятивні технології. Зі свідомо підібраними цього разу саме такими прізвищами ведучих, контраверсійною й далекою від моральних чеснот поведінкою носіїв цих прізвищ, провокативними вкидами думок «фахівців» у всуціль контрольований ними інформаційний простір, окупований «єдиноправильними».
Ціль – знову пересварити українців, які лиш почали виходити з дурману «руского міра», з болота малоросійська; збивати й далі їх лобами, відволікати їхню увагу від головних проблем буття нації. Зрештою, влаштувати із святої справи балаган.
Нагадаю: так було і у випадку із потужно організованою заздалегідь компрометацією та вбивством незабутньої Ірини Фаріон.
Не певен , чи пошкодують вони за власно вигадані й образливі клейма для небайдужих українців, які не можуть мовчати, коли болить нації, - «коростність», «мізогінність» та «іродизм». Але це та подібне з їх лексикону - то їхній інтелектуальний рівень, то їхня мораль, то плінтус їхньої ментальности, то їхня пінопластова культура.
Про національну єдність із подачі таких маніпуляторів ніколи не йшлося. І не йтиметься.
Це – примітивний, розрахований на прихильників «кварталівських сюжетів» і з гучним рекламним супроводом оперетковий спектакль.
Якими б не були пояснення тих, хто вважає, що цей захід сприяє ствердженню українського в Україні.
Гадаю, не з цим базаром…
Микола ТИМОШИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |