Вже 10 літ як Данина!
7 вересня виповнюється рівно 10 літ як на внесення тодішнього Голови Верховної Ради України, вбитого рік тому ворогами українського відродження Андрія Парубія, було результативно проголосоване рішення про повернення історичної назви селу ДАНИНА Ніжинського району Чернігівської області.
Є нагода застановити увагу на кількох уроках цієї моєї більш ніж п’ятирічної боротьби за окремо взятий, нібито маленький, факт історичної спаредливости. У цій публікації виділю з цих уроків лиш два.
1. Одним із чинників багатовікових зусиль московитської орди було затрамбовування національної пам’яти українців щодо мови, культури, історії, національно свідомих особистостей і, звісно ж, питомо української топоніміки.
2. Одним із «приводних ременів», надійних і перевірених дешевими подачками (грамотами, преміями, посадами) для досягнення поставлених цілей із нацифікації українців була… бюджетна місцева інтелігенція, вихована колоніальною владою.
Факт просто убивчий: із п’яти років упертого й послідовного «проштовхування нагору» зібраних в архівах, створених і оформлених власноруч у відповідности із директивними вимогами в цім питанні документів чотири роки пішло в автора цих рядків на те, щоб «вибити» в депутатів тодішньої Данинської сільської Ради (а таких там числилося понад два десятки – тодішня так звана еліта села із числа передусім учителів, спеціалістів сільського господарства, ветеранів війни і праці) один-єдиний документ: рішення громади села про таке перейменування.
Із численних публікацій на цю тему (напередодні виходу в світ мого архівно-документального двотомника «Село» більшість розділів його було опубліковано в районній, обласній пресі, на популярних, доступних для кожного навіть у глибинці, інформаційно-аналітичних порталах) наведу витинку з адресованого до кожного двору мого особистого листа-звернення до односельців. Натоді в рідній Данині із колись понад 500 було ще понад 200 дворів. Того листа я розмножив, вислав поштою у село і попросив племінника Олександра вручити окремий примірник у руки власника кожного двору. Ось ця витинка:
«Зробіть, будь ласка, перший відповідальний крок. На нього давно чекають душі тих, які покояться прахом на наших двох цвинтарях, на полях Першої та Другої світової війни, а також у безіменних могилах російських Соловків, розкиданих по Сибіру таборах ГУЛАГу, в тюрмах Ніжина, Чернігова та інших міст. Там - квіт нашого села. Вони, здебільшого молодими і дужими, йшли на несправедливі муки і смерть невпокореними, не заляканими, не застрашеними. Їхній високий житейський чин має бути дороговказом для тих, у жилах кого нині і в майбутньому тектиме кров наших пращурів. Тих наших попередників, які засновували і розбудовували Данину. І не вина їх у тому, що невдячні нащадки так бездумно, неграмотно і некоректно кілька разів переінакшували це раз назавжди дане, як і при народженні дитини, ім’я – ДАНИНА - на Данино, Даніно, Данине. Такий ваш крок буде своєрідним каяттям усього села за все те неправедне, недобре, що чинилося іменем минулих влад».
Прислухалися?
Далеко не всі.
На сесію сільради збиралися двічі.
Першого разу тему заговорили, закричали і… завалили. Другого разу думки «еліти» розділилися рівно наполовину. Не вистачило… одного голосу.
Аргументи надходили з двох груп хронічно розварених за радянської пори данинців.
Група перша: мало читаючі хронічні й стало всім невдоволені крикуни, яких у сучасному селі тепер достатньо: а що це дасть?; а кому це треба?; мені наравиться Даніно; краще б ініціатори газ дешевшим зробили, а не перейменування...
Група друга: із числа хронічно байдужого до проблем національного відродження вчительства, до голосів яких селяни традиційно прислухалися. Аргументи таких руйнівні і фальшиві: не перейменовуйте, мовляв, ні села, ні вулиць, бо тоді не продасте свої паї; треба буде за перейменування платити; їхатимете за новими паспортами в Ніжин…
Була ціла низка й інших дурниць, алогічних тверджень, які періодично запускала влада через своїх представників у селі. Також свою лепту в руйнування національної ідентичности продовжувала робити й продажна тій владі місцева преса, якій у наших селах довго вірили…
Слід все ж віддати належне тодішній голові сільради Галині Оксенич (Пономаренко), яка обрання на цю посаду викладала в школі українську. Десь когось із своїх «одепутачених» колег вона таки переконала і в Ніжин таки пішов документ. Прикро лиш те, що в питанні переходу церковної громади села до національної церкви ми тоді з Пані Галиною так і не дійшли спільного знаменника.
Позитивне рішення сільради про повернення історичної назви Данина відкривало від осені 2015 року «зелену вулицю» проходження того пакету документів вищими коридорами влади. І проходження те було на диво швидким та безпроблемним.
Судіть самі, шановний читачу.
2015. 28 грудня: позитивне рішення сесії Ніжинської районної Ради (за підписом голови райради О. Бузуна) та клопотання районної влади перед обласною.
2016. 29 березня: позитивне рішення сесії Чернігівської обласної ради (ріш з №53-4) (під документом - підпис голови облради І. Вдовенка).
2016. 19 липня. Позитивне рішення Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. Пропозицію після своєї доповіді віднести внести питання про Данину запропонував голова підкомітету з питань місцевих органів виконавчої влади та територіального устрою Микола Федорук. Тут маленька ремарка. Микола Федорук – колишній багатолітній мер міста Чернівців, колишній комсомольський працівник, з яким звела мене доля в час журналістської роботи на Буковині. Вважаю цього патріотично налаштованого державника симпатика моєї Данини, бо з його легкої руки питання оперативно було включене до порку денного парламенту.
2016. 7 вересня. 11.30 дня. Осіння сесія парламенту. Ведучий - Голова Верховної Ради України Андрій Парубій оголошує з порядку дня питання про перейменування чернігівського села Данина. Пропонує голосувати без обговорення, бо є обґрунтоване е подання комісії й пакет документів є переконливим.
Ще хочу назвати двох ангелів-охороців моєї рідної Данини, авторитетне слово яких віднині навічно зберігається в тому пакеті тепер уже архівного документа головного законодавчого органу країни:
-Інститут української мови НАН України (директор академік Павло Гииценко): «Вважаєм доцільним перейменування села Данине на село Данина. Експерти Інституту також пов’язують походження назви населеного пункту із назвою географічного об’єкта – урочища Данина, яке згадується в деяких історичних документах».
-Інститут Національної пам’яті України (директор В’ячеслав Вятрович): «Перейменування назви села не відноситься до постанови про декомунізацію, але надто актуальне в контексті дериусифікації топонімі України».
А тепер – дещо з історії назви ДАНИНА
На карті України небагато знайдеться населених пунктів, до назв яких владні структури відносилися так непослідовно, з таким явним ігноруванням й історичних чинників утворення топоніма, й мовних норм.
Доконаними є два факт:
- у жодному архівному документі ХУІІ-ХІХ століть, у жодних книжкових виданнях, що виходили друком в Україні до другої половини ХІХ століття (за одним винятком), не зустрічається іншого топоніма, крім Данина. При відмінюванні цього слова, - лише в Данині, за Даниною, біля Данини.
Де ж взялося Даніно?
Спробуємо простежити еволюцію перетворення топоніма Данина на Даніно, Данино, Данине.
На початку - одна заувага. За козацької доби мовою написання усіх документів була давньоукраїнська. Пізніше, із ствердженням законів Російської імперії, на всій території Лівобережної України усе діловодство сало вестися винятково російською мовою.
В усіх архівних документах, що писалися давньоукраїнською, або староукраїнською, мовою (універсали українських гетьманів, полковників, матеріали генерального слідства, купчі листи, нотаріально звірені документи, виписки із книг Ніжинського магістрату тощо) простежуємо винятково однакове написання: ДанинА, в ДанинЪ, за ДанинОЙ, из ДаниНЫ; в українськомовному варіанті: Данина, в Данині, за Даниною, із Данини. Такої форми написання назви цього села дотримуються автори видань, цитати з яких використовувалися в цьому тексті, – М. Василенко (Генеральне слідство). А. Шафонський (Чернігівського намісництва опис), А. Лазаревський (Опис старої України).
У документах Чернігівської духовної консисторії, а також у її друкованому органі «Черниговские епархиальные известия» також вживається топонім Данина. На сторінках урядової газети «Черниговские губернские ведомости» в 50-70-х роках ХІХ століття також зустрічаємо лише цю форму – Данина. Йдеться зокрема про часті дописи із цього села отця Петра Огієвського, прізвище якого супроводжувалося незмінним підписом: «Священник села Данины».
Варто назвати ще кілька фундаментальних праць із дорадянської історії, де це село називається однозначно - «Данина»:
-«Історико-статистичеса опись Черниговской Епархии» (1873). -«Опис Чернігівської губернії. Ніжинський повіт: статистико-економічний опис» Олександра Русова.
- «Труды Черниговской губернской комиссии» (1902).
Спостерігаючи різночитання в назві села, виводимо цікаву тенденцію: у російськомовних виданнях, які створювалися і друкувалися в Україні у ХІХ – початку ХХ століття, переважає написання історичної форми «Данина», у московських і петербурзьких виданнях – зрусифіковане «Данино».
Більшовики з Данини роблять Даніно
Зі встановленням радянської влади в Україні усі ділова документація в сільських радах, комнезамах, у листуванні з волостю, повітом, губернією директивно переводиться на російську мову. Тому зрусифікована форма «Данино» (як Даніно) поступово стверджується.
Проте ненадовго.
У період оголошення правлячою компартією курсу на так звану українізацію з другої половини 20-х років ХХ століття, з’являється ще один мовний покруч у назві цього села - Данино. Так, на сторінках офіційного органу Ніжинського окружного виконавчого комітету Рад «Нове Село» (виходив друком упродовж 1925-1928 років) ця назва з’являється вперше в постанові окружкому «Про порядок переведення єдиного сільськогосподарського податку на 1927-1928 роки», де перелічуються всі села округу. Тут уже русифіковане після 1917 року Даніно називається вже українській транскрипції - Данино. Щоправда, в усіх наступних публікаціях цієї газети, у яких згадувалося це село (за нашими підрахунками, більше двох десятків разів за роки виходу цієї газети), в написанні його вживається ще стара форма – Данина.
Після швидкого згортання українізації топонім Данино швидко зникає зі сторінок місцевої преси. Вже в першій половині 30-х років на сторінках районної газети «Червона Носівщина» (село тоді перебувало в Носівському районі) поряд із історичною назвою Данина починає все частіше починає сусідувати інша форма - Даніно.
І цьому є пояснення. Після остаточного розгрому українства й посилення антиукраїнських репресій масово русифікуються українські географічні назви: в українськомовних текстах з’являються Святошино, Дубно, Ровно, Осиково. Все переходило на кшталт російських топонімів: Бірюльово, Чертаново, Комарово, Простоквашино.
Від середини 30-х до початку 60-х років село перепідпорядковується Лосинівському району. На сторінках органу райкому партії і райвиконкому «Жовтнева зоря» «прописується» єдина форма написання – «Даніно». (Для прикладу, набраний крупним шрифтом заголовок на першій шпальні цієї газети в числі від 19 червня 1959 року: «В селі Даніно храму не буде!».
Новий мовний покруч – Данине
Назва Данине з’являється в «хрущовську відлигу» - з 1963 р. Тоді село в чергове передається в інший район, цього разу – Ніжинський. Таке написання стає незабаром офіційним.
У принципі, з точки зору граматики українізація неоковирної назви Даніно на Данине була цілком логічною (колишнє Ровно стало в нас Рівним, а Осиково – Осикове). Але в нашому випадку було допущено дві помилки. Перша – на початку ХХ століття, коли історична назва Данина була помилково замінена на російськомовне Даніно. Згодом ця форма затверджується в українськомовному варіанті на Данино і з цієї помилкової форми робиться переклад на Данине, що в корені змінює етимологію первинного слова.
Проте, в нашому випадку було допущено три помилки. Перша – на початку ХХ століття, коли історична назва Данина була помилково замінена на російськомовне Даніно. Згодом ця форма затверджується в українськомовному варіанті як Данино. І саме з цієї помилкової форми робиться переклад на Данине, що в корені змінює етимологію первинного слова.
Пояснення первинного значення слова Данина зробимо за допомогою авторитетних словників. У чотиритомному «Етимологічно-семантичному словнику української мови», який упорядкував і видав за кордоном видатний український мовознавець Іван Огієнко (митрополит Іларіон), слово жіночого роду данина - старослов’янського походження і тлумачиться як дань, контрибуція. Тут наводяться два приклади із стародавніх текстів. У грамоті князя Мстислава від 1130 року: «Оддати з данню»; у «Слові о Полку Ігоревім»: «Поганим ємляху дань».
«Словарь української мови» в упорядкуванні Бориса Грінченка слово данина (данини) також означає дань. Зразок побутування його також взятий із давнього тексту - Євангелія: «І нехай йому данину принесуть царі фесейські».
Замість висновків
1. Незважаючи на те, що перша писемна згадка про Данину датується 1627 роком, витоки цього села сягають дотатарських часів. Татари знищили його за несплату непомірно високої данини. З часом воно відродилося на тому ж місці. Спочатку хутором, згодом слободою, сільцем, а потім перетворилося у велике село.
2. Слободу Данина заселили в козацькі часи переселенці з Правобережної України .
3. Перша історична довідка про село надрукована за результатами Генерального Слідства, що проводилося в полках Лівобережної України в 1729-1730 роках і зберігалася в Архіві Генеральної військової канцелярії Війська Запорозького. Інформація ця доповнювалася згодом за рахунок пошуку нових даних в так званому Румянцевському описі козацьких архівів, Ревізькій книзі Ніжинського полку 1736 р., Описі Чернігівського намісництва, Поземельних актах чернігівських монастирів, архівах Чернігівської єпархії. Село в усіх історичних документах і описах мало назву ДАНИНА.
4. Поява варіативної назви Даніно викликана русифікаторскою політикою Російської імперії , що призвело пізніше, вже за радянських часів, до заміни історичної назви села Данина на Даніно, а пізніше на Данине.
5. Назва села походить від загального слова данина, дань, яку татари зобов’язали селян виплачувати. Через непомірну високу данину місцеві мешканці не змогли її вчасно виплачувати, тому весь час мали справу з даниною. За це мешканці довколишніх сіл називали їх данницями.
6. Первинне слово данина (дань), що стало назвою села Данина, немає нічого спільного зі штучно вигаданою на догоду русифікаційним заходам власною назвою Даніно. Слова данино як загальне, не зазначене в жодному словнику. Що ж до українського відповідника Даніно - як Данине, то останнє є штучним словотвором і не відповідає змісту і духу історичної назви села.
7. Переказ про походження назви села Данина, що віддавна порубував у Данині та Шатурі, вперше записаний і оприлюднений автором цих рядків.
І загальний висновок довкола сказаного вище:
За умов хронічно національної кастрованої української влади, що є сущим прокляттям для знекровлених війною і зневірених українців, добиватися повернення історичної справедливости все ж можна. Якби лиш не заважали свої, доморощені хохли-малороси. Їх, на превеликий жаль, ще так багато в нашому середовищі. Свого часу таких землячків великий український державник Симон Птлюра називав «московськими гнидами». Школа лишень, що багато з них – із дипломами навчителів радянських і пострадянських інститутів та університетів.
А моїй рідній і ніколи невпокореній такій владі історичній ДАНИНІ – СЛАВА!
Микола ТИМОШИК
Є нагода застановити увагу на кількох уроках цієї моєї більш ніж п’ятирічної боротьби за окремо взятий, нібито маленький, факт історичної спаредливости. У цій публікації виділю з цих уроків лиш два.
1. Одним із чинників багатовікових зусиль московитської орди було затрамбовування національної пам’яти українців щодо мови, культури, історії, національно свідомих особистостей і, звісно ж, питомо української топоніміки.
2. Одним із «приводних ременів», надійних і перевірених дешевими подачками (грамотами, преміями, посадами) для досягнення поставлених цілей із нацифікації українців була… бюджетна місцева інтелігенція, вихована колоніальною владою.
Факт просто убивчий: із п’яти років упертого й послідовного «проштовхування нагору» зібраних в архівах, створених і оформлених власноруч у відповідности із директивними вимогами в цім питанні документів чотири роки пішло в автора цих рядків на те, щоб «вибити» в депутатів тодішньої Данинської сільської Ради (а таких там числилося понад два десятки – тодішня так звана еліта села із числа передусім учителів, спеціалістів сільського господарства, ветеранів війни і праці) один-єдиний документ: рішення громади села про таке перейменування.
Із численних публікацій на цю тему (напередодні виходу в світ мого архівно-документального двотомника «Село» більшість розділів його було опубліковано в районній, обласній пресі, на популярних, доступних для кожного навіть у глибинці, інформаційно-аналітичних порталах) наведу витинку з адресованого до кожного двору мого особистого листа-звернення до односельців. Натоді в рідній Данині із колись понад 500 було ще понад 200 дворів. Того листа я розмножив, вислав поштою у село і попросив племінника Олександра вручити окремий примірник у руки власника кожного двору. Ось ця витинка:
«Зробіть, будь ласка, перший відповідальний крок. На нього давно чекають душі тих, які покояться прахом на наших двох цвинтарях, на полях Першої та Другої світової війни, а також у безіменних могилах російських Соловків, розкиданих по Сибіру таборах ГУЛАГу, в тюрмах Ніжина, Чернігова та інших міст. Там - квіт нашого села. Вони, здебільшого молодими і дужими, йшли на несправедливі муки і смерть невпокореними, не заляканими, не застрашеними. Їхній високий житейський чин має бути дороговказом для тих, у жилах кого нині і в майбутньому тектиме кров наших пращурів. Тих наших попередників, які засновували і розбудовували Данину. І не вина їх у тому, що невдячні нащадки так бездумно, неграмотно і некоректно кілька разів переінакшували це раз назавжди дане, як і при народженні дитини, ім’я – ДАНИНА - на Данино, Даніно, Данине. Такий ваш крок буде своєрідним каяттям усього села за все те неправедне, недобре, що чинилося іменем минулих влад».
Прислухалися?
Далеко не всі.
На сесію сільради збиралися двічі.
Першого разу тему заговорили, закричали і… завалили. Другого разу думки «еліти» розділилися рівно наполовину. Не вистачило… одного голосу.
Аргументи надходили з двох груп хронічно розварених за радянської пори данинців.
Група перша: мало читаючі хронічні й стало всім невдоволені крикуни, яких у сучасному селі тепер достатньо: а що це дасть?; а кому це треба?; мені наравиться Даніно; краще б ініціатори газ дешевшим зробили, а не перейменування...
Група друга: із числа хронічно байдужого до проблем національного відродження вчительства, до голосів яких селяни традиційно прислухалися. Аргументи таких руйнівні і фальшиві: не перейменовуйте, мовляв, ні села, ні вулиць, бо тоді не продасте свої паї; треба буде за перейменування платити; їхатимете за новими паспортами в Ніжин…
Була ціла низка й інших дурниць, алогічних тверджень, які періодично запускала влада через своїх представників у селі. Також свою лепту в руйнування національної ідентичности продовжувала робити й продажна тій владі місцева преса, якій у наших селах довго вірили…
Слід все ж віддати належне тодішній голові сільради Галині Оксенич (Пономаренко), яка обрання на цю посаду викладала в школі українську. Десь когось із своїх «одепутачених» колег вона таки переконала і в Ніжин таки пішов документ. Прикро лиш те, що в питанні переходу церковної громади села до національної церкви ми тоді з Пані Галиною так і не дійшли спільного знаменника.
Позитивне рішення сільради про повернення історичної назви Данина відкривало від осені 2015 року «зелену вулицю» проходження того пакету документів вищими коридорами влади. І проходження те було на диво швидким та безпроблемним.
Судіть самі, шановний читачу.
2015. 28 грудня: позитивне рішення сесії Ніжинської районної Ради (за підписом голови райради О. Бузуна) та клопотання районної влади перед обласною.
2016. 29 березня: позитивне рішення сесії Чернігівської обласної ради (ріш з №53-4) (під документом - підпис голови облради І. Вдовенка).
2016. 19 липня. Позитивне рішення Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування. Пропозицію після своєї доповіді віднести внести питання про Данину запропонував голова підкомітету з питань місцевих органів виконавчої влади та територіального устрою Микола Федорук. Тут маленька ремарка. Микола Федорук – колишній багатолітній мер міста Чернівців, колишній комсомольський працівник, з яким звела мене доля в час журналістської роботи на Буковині. Вважаю цього патріотично налаштованого державника симпатика моєї Данини, бо з його легкої руки питання оперативно було включене до порку денного парламенту.
2016. 7 вересня. 11.30 дня. Осіння сесія парламенту. Ведучий - Голова Верховної Ради України Андрій Парубій оголошує з порядку дня питання про перейменування чернігівського села Данина. Пропонує голосувати без обговорення, бо є обґрунтоване е подання комісії й пакет документів є переконливим.
Ще хочу назвати двох ангелів-охороців моєї рідної Данини, авторитетне слово яких віднині навічно зберігається в тому пакеті тепер уже архівного документа головного законодавчого органу країни:
-Інститут української мови НАН України (директор академік Павло Гииценко): «Вважаєм доцільним перейменування села Данине на село Данина. Експерти Інституту також пов’язують походження назви населеного пункту із назвою географічного об’єкта – урочища Данина, яке згадується в деяких історичних документах».
-Інститут Національної пам’яті України (директор В’ячеслав Вятрович): «Перейменування назви села не відноситься до постанови про декомунізацію, але надто актуальне в контексті дериусифікації топонімі України».
А тепер – дещо з історії назви ДАНИНА
На карті України небагато знайдеться населених пунктів, до назв яких владні структури відносилися так непослідовно, з таким явним ігноруванням й історичних чинників утворення топоніма, й мовних норм.
Доконаними є два факт:
- у жодному архівному документі ХУІІ-ХІХ століть, у жодних книжкових виданнях, що виходили друком в Україні до другої половини ХІХ століття (за одним винятком), не зустрічається іншого топоніма, крім Данина. При відмінюванні цього слова, - лише в Данині, за Даниною, біля Данини.
Де ж взялося Даніно?
Спробуємо простежити еволюцію перетворення топоніма Данина на Даніно, Данино, Данине.
На початку - одна заувага. За козацької доби мовою написання усіх документів була давньоукраїнська. Пізніше, із ствердженням законів Російської імперії, на всій території Лівобережної України усе діловодство сало вестися винятково російською мовою.
В усіх архівних документах, що писалися давньоукраїнською, або староукраїнською, мовою (універсали українських гетьманів, полковників, матеріали генерального слідства, купчі листи, нотаріально звірені документи, виписки із книг Ніжинського магістрату тощо) простежуємо винятково однакове написання: ДанинА, в ДанинЪ, за ДанинОЙ, из ДаниНЫ; в українськомовному варіанті: Данина, в Данині, за Даниною, із Данини. Такої форми написання назви цього села дотримуються автори видань, цитати з яких використовувалися в цьому тексті, – М. Василенко (Генеральне слідство). А. Шафонський (Чернігівського намісництва опис), А. Лазаревський (Опис старої України).
У документах Чернігівської духовної консисторії, а також у її друкованому органі «Черниговские епархиальные известия» також вживається топонім Данина. На сторінках урядової газети «Черниговские губернские ведомости» в 50-70-х роках ХІХ століття також зустрічаємо лише цю форму – Данина. Йдеться зокрема про часті дописи із цього села отця Петра Огієвського, прізвище якого супроводжувалося незмінним підписом: «Священник села Данины».
Варто назвати ще кілька фундаментальних праць із дорадянської історії, де це село називається однозначно - «Данина»:
-«Історико-статистичеса опись Черниговской Епархии» (1873). -«Опис Чернігівської губернії. Ніжинський повіт: статистико-економічний опис» Олександра Русова.
- «Труды Черниговской губернской комиссии» (1902).
Спостерігаючи різночитання в назві села, виводимо цікаву тенденцію: у російськомовних виданнях, які створювалися і друкувалися в Україні у ХІХ – початку ХХ століття, переважає написання історичної форми «Данина», у московських і петербурзьких виданнях – зрусифіковане «Данино».
Більшовики з Данини роблять Даніно
Зі встановленням радянської влади в Україні усі ділова документація в сільських радах, комнезамах, у листуванні з волостю, повітом, губернією директивно переводиться на російську мову. Тому зрусифікована форма «Данино» (як Даніно) поступово стверджується.
Проте ненадовго.
У період оголошення правлячою компартією курсу на так звану українізацію з другої половини 20-х років ХХ століття, з’являється ще один мовний покруч у назві цього села - Данино. Так, на сторінках офіційного органу Ніжинського окружного виконавчого комітету Рад «Нове Село» (виходив друком упродовж 1925-1928 років) ця назва з’являється вперше в постанові окружкому «Про порядок переведення єдиного сільськогосподарського податку на 1927-1928 роки», де перелічуються всі села округу. Тут уже русифіковане після 1917 року Даніно називається вже українській транскрипції - Данино. Щоправда, в усіх наступних публікаціях цієї газети, у яких згадувалося це село (за нашими підрахунками, більше двох десятків разів за роки виходу цієї газети), в написанні його вживається ще стара форма – Данина.
Після швидкого згортання українізації топонім Данино швидко зникає зі сторінок місцевої преси. Вже в першій половині 30-х років на сторінках районної газети «Червона Носівщина» (село тоді перебувало в Носівському районі) поряд із історичною назвою Данина починає все частіше починає сусідувати інша форма - Даніно.
І цьому є пояснення. Після остаточного розгрому українства й посилення антиукраїнських репресій масово русифікуються українські географічні назви: в українськомовних текстах з’являються Святошино, Дубно, Ровно, Осиково. Все переходило на кшталт російських топонімів: Бірюльово, Чертаново, Комарово, Простоквашино.
Від середини 30-х до початку 60-х років село перепідпорядковується Лосинівському району. На сторінках органу райкому партії і райвиконкому «Жовтнева зоря» «прописується» єдина форма написання – «Даніно». (Для прикладу, набраний крупним шрифтом заголовок на першій шпальні цієї газети в числі від 19 червня 1959 року: «В селі Даніно храму не буде!».
Новий мовний покруч – Данине
Назва Данине з’являється в «хрущовську відлигу» - з 1963 р. Тоді село в чергове передається в інший район, цього разу – Ніжинський. Таке написання стає незабаром офіційним.
У принципі, з точки зору граматики українізація неоковирної назви Даніно на Данине була цілком логічною (колишнє Ровно стало в нас Рівним, а Осиково – Осикове). Але в нашому випадку було допущено дві помилки. Перша – на початку ХХ століття, коли історична назва Данина була помилково замінена на російськомовне Даніно. Згодом ця форма затверджується в українськомовному варіанті на Данино і з цієї помилкової форми робиться переклад на Данине, що в корені змінює етимологію первинного слова.
Проте, в нашому випадку було допущено три помилки. Перша – на початку ХХ століття, коли історична назва Данина була помилково замінена на російськомовне Даніно. Згодом ця форма затверджується в українськомовному варіанті як Данино. І саме з цієї помилкової форми робиться переклад на Данине, що в корені змінює етимологію первинного слова.
Пояснення первинного значення слова Данина зробимо за допомогою авторитетних словників. У чотиритомному «Етимологічно-семантичному словнику української мови», який упорядкував і видав за кордоном видатний український мовознавець Іван Огієнко (митрополит Іларіон), слово жіночого роду данина - старослов’янського походження і тлумачиться як дань, контрибуція. Тут наводяться два приклади із стародавніх текстів. У грамоті князя Мстислава від 1130 року: «Оддати з данню»; у «Слові о Полку Ігоревім»: «Поганим ємляху дань».
«Словарь української мови» в упорядкуванні Бориса Грінченка слово данина (данини) також означає дань. Зразок побутування його також взятий із давнього тексту - Євангелія: «І нехай йому данину принесуть царі фесейські».
Замість висновків
1. Незважаючи на те, що перша писемна згадка про Данину датується 1627 роком, витоки цього села сягають дотатарських часів. Татари знищили його за несплату непомірно високої данини. З часом воно відродилося на тому ж місці. Спочатку хутором, згодом слободою, сільцем, а потім перетворилося у велике село.
2. Слободу Данина заселили в козацькі часи переселенці з Правобережної України .
3. Перша історична довідка про село надрукована за результатами Генерального Слідства, що проводилося в полках Лівобережної України в 1729-1730 роках і зберігалася в Архіві Генеральної військової канцелярії Війська Запорозького. Інформація ця доповнювалася згодом за рахунок пошуку нових даних в так званому Румянцевському описі козацьких архівів, Ревізькій книзі Ніжинського полку 1736 р., Описі Чернігівського намісництва, Поземельних актах чернігівських монастирів, архівах Чернігівської єпархії. Село в усіх історичних документах і описах мало назву ДАНИНА.
4. Поява варіативної назви Даніно викликана русифікаторскою політикою Російської імперії , що призвело пізніше, вже за радянських часів, до заміни історичної назви села Данина на Даніно, а пізніше на Данине.
5. Назва села походить від загального слова данина, дань, яку татари зобов’язали селян виплачувати. Через непомірну високу данину місцеві мешканці не змогли її вчасно виплачувати, тому весь час мали справу з даниною. За це мешканці довколишніх сіл називали їх данницями.
6. Первинне слово данина (дань), що стало назвою села Данина, немає нічого спільного зі штучно вигаданою на догоду русифікаційним заходам власною назвою Даніно. Слова данино як загальне, не зазначене в жодному словнику. Що ж до українського відповідника Даніно - як Данине, то останнє є штучним словотвором і не відповідає змісту і духу історичної назви села.
7. Переказ про походження назви села Данина, що віддавна порубував у Данині та Шатурі, вперше записаний і оприлюднений автором цих рядків.
І загальний висновок довкола сказаного вище:
За умов хронічно національної кастрованої української влади, що є сущим прокляттям для знекровлених війною і зневірених українців, добиватися повернення історичної справедливости все ж можна. Якби лиш не заважали свої, доморощені хохли-малороси. Їх, на превеликий жаль, ще так багато в нашому середовищі. Свого часу таких землячків великий український державник Симон Птлюра називав «московськими гнидами». Школа лишень, що багато з них – із дипломами навчителів радянських і пострадянських інститутів та університетів.
А моїй рідній і ніколи невпокореній такій владі історичній ДАНИНІ – СЛАВА!
Микола ТИМОШИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |