Головна › Новини › ПОГЛЯД
Пригарбузилися...
12-Січ-19 207 0.0 0
Восени моя колега і гарна приятелька Інна Тесленко урочисто вручила гарбуза, привезеного з її рідної Полтавщини. Та ні! Не в тому сенсі. Просто на кашу. Та відтоді цей симпатичний жовтий опецьок прижився на кухонному підвіконні - грядці і став одним з її атрибутів. Іноді, дивлячись на жовтобрюха, згадую великі гарбузяки, які колись росли в нас вдома на городі. А це раптом згадав про маленькі гарбузенята на чужому городі.

Сталося це на початку 80-х і наприкінці липня. В колгоспі якраз тривали жнива і вся техніка працювала допізна в полі. Але у неділю надвечір пішов дощ і механізатори отримали короткий перепочинок. Старші пішли по домівках, а молодші... Ну як заснеш літньої ночі. якщо тобі 20 чи трохи більше років?..

Коротше, мій брат Віктор відчепив величезний причеп, яким возив солому від комбайна, і гайнув своїм трактором ЮМЗ-6 у центр. Утім, було вже близько півночі і танці в БК закінчилися. Він тоді й запропонував відвезти нас додому - за три кілометри від центру селища.

Та трактор один, а нас багато. Віктор сів за кермо, в кабіну до нього залізло ще троє. Більше не вмістилося. Тому ще троє стали прямо на сергу за кабіною. Гукнули йому щось типу: "Більше ста не гони!" і поїхали.
Я стояв ліворуч, Сашко Костриж праворуч, а Вася Сідельников посередині.

Їдемо і нікому нічого. Та перед дамбою з-за повороту різко вихопився автомобіль і, схоже, трохи засліпив брата. А може йому завадили керувати троє пасажирів у кабіні. Тому ЮМЗ, що рухався правим боком дороги, взяв ще трохи вправо до насипу висотою до двох метрів. Внизу був Василенків город, у який почали падати разом із трактором.

Ми з Сашком відреагували миттєво. Він зістрибнув у один бік від трактора, я - в інший.

Ні головний, ні запасний парашут, зрозуміло, не розкрилися і я за кілька секунд вже гепнувся на землю. Але встиг краєм ока помітити, що з кабіни, як три пробки, один за одним вилетіли три тіні. Потім ЮМЗ нахилився дужче і також впав на правий бік прямо у город. Двигун обурено закашлявся і замовк.

І аж тепер я відчув, яка тверда земля. І яка ніжна огудина гарбузів, де розлігся. Але вдихати її приємний запах не було коли. Брат нарешті теж виліз із кабіни. А Вася продовжував висіти майже догори ногами на серзі і голосно варив воду. Дорікав, що ми, хитрі які, самі стрибнули, а його з собою не взяли.

Знявши стресовий стан дружним сміхом, зняли його нарешті й поставили на ноги. Але підняти трактор, звичайно, нам не під силу.

Добре, що відразу нам попався знайомий мотоцикліст і брат поїхав з ним до колеги-тракториста додому. Звідти помчали на ферму, де завели МТЗ-50, прихопили міцні троси і прибули на місце аварії.

Гуртом надійно прилаштували троси, МТЗ загарчав і поволі-поволі підняв і поставив ЮМЗ на ноги. На колеса тобто. Двигун завівся з перших спроб і ми, ніби й нічого не сталося, знову розташувалися по місцях і хутко помчали з місця пригоди. Але додому доїхати не встигли. Це ж село: інформація навіть після півночі поширюється миттєво. Невдовзі нас обігнав автомобіль дільничого, який змусив зупинитися.

- А що це ти, Вікторе, свого брата на серзі возиш?- єхидно запитав. І додав: Завтра всі до мене в участок!..
Та ми, приїхавши додому, насамперед почали готувати ЮМЗ на завтра до роботи в степу. Бо правий бік трактора був рясно вкритий гарбузинням і землею.Особливо жовта кабіна.

Ретельно все відчистили і вранці брат погарчав трактором у степ до комбайна. А справу з аварією потім якось владнали. Звичайно, про нашу пригоду в селищі довго переповідали. Хтось казав, мовляв, ми всі в сорочках народилися, а більше з нас відверто сміялися. Казали, що ми пригарбузилися. Або, що ми - родичі гарбузові.
Тільки власник городу сердився. Нарікав, буцімто, ми важким трактором та своїми спинами і іншими частинами тіл йому всі гарбузи потовкли.

Та він дуже перебільшував. Гарбузи на той час ще не підросли. Вони в нього тоді були маленькі-малесенькі. Я їх, навіть попри темряву, дуже зблизька роздивився. А як вони гарно пахли! Як фіалки! Цей запах найдужче відчув, коли помітив, що всі мої колеги по аварії живі і неушкоджені.

Павло КУЩ



Теги:Павло Кущ, есе, гарбуз, аварія


Читайте також



Коментарі (0)
avatar