Чужинський Хелувім чи український Гарбуз?

Для націй самодостатніх і сильних, де всі гілки влади стабільно й рішуче позбавляються від корупційної омели, де гуманітарна політика із чітко окресленими національними пріоритетами передує економічному поступу та букві закону, глобалізаційні процеси ніколи не викликали тривоги.

Загрозливими такі процеси є для націй на зразок нашої, де століттями виборюють право на те, щоб у рідних домівках була, за Шевченком, «своя правда, і сила, і воля».

Приємно вражений, як вирішили боротися з цієї загрозою в милому мені Луцьку, куди охоче приїжджаю за першої нагоди. Цього недільного дня тут у мудрий спосіб стверджували одухотворююче своє, витісняючи цим сам агресивне й спустошуюче душу чуже.

За ініціативою харизматичного Митрополита Луцького і Волинського Михаїла (ПЦУ) на вщерть залюдненому майдані перед Свято-Троїцьким катедральним собором відбулося незвичне театралізоване дійство, центром уваги був Його Величність Український гарбуз-годувальник.

Студенти тутешньої Богословської академії підготували, а ведучий Андрій Мартинюк бездоганно втілив цікавий сценарій, де сусідували сакральні Традиції і Вірування, Пізнання й Розваги, де Героїзм і Патріотизм спонукали до прискореного серцебиття.

Найбільше аплодували зодягненим у яскраві національні ноші акторам вертепу, співакам, декламаторам та бандуристам передусім утішені батьки. А за ними - численні городяни, вірні церкви, туристи.
Наприкінці дійства всі мали змогу скуштувати смаковитої гарбузової каші із казкової пересувної печі та вітамінного узвару з місцевого саду.

***
Згадалася моя торішня дискусія з юними університетськими колегами, якім так захопливо готувалися із студентами-журналістами до хелувіму – із лякаючими перехожого масками, закривавленими простирадлами, несамовитими криками…. На моє принципове питання: для чого, навіщо, в чому суть таких забав, спантеличені колеги відповідали: у час війни хай студенти розслабляться…

Після побаченого щойно в Луцьку, захотілося аби «куратори» та «вихователі» з інших українських вишів та шкіл, де так бездумно захопилися насаджуванням чужих традицій (і на це, виявляється, є години в річному педагогічному навантаженні), побували в цьому луцькому середовищі, скуштували разом з усіма на майдані гарбузової каші… Та задумалися…

А тим часом вся торгівельна мережа Луцька, як і столичних маркетів, заповнена примітивними атрибутами нав’язливого хемувіма… Лякаючими, спустошуючими душі. І дорогими в ціні.

Микола ТИМОШИК