Предтеча сучасної української прози

Сьогодні Валентину Тарнавському виповнилося б сімдесят років. Його творчість була сліпучою і короткою, як світло від лампи-спалаху.

Вже перша його книжка «Міські мотиви» засвідчила, що в українській прозі з’явився письменник з новим стилем і мисленням. Справжніми літературними перлинами в книжці стали оповідання «Дерево життя» і повість «Дисертація», в яких з надзвичайною точністю був передбачений цинізм суспільства споживацтва, в якому ми зараз живемо. Разом із Галиною Пагутяк Валентин Тарнавський належить до ранніх вісімдесятників, які зруйнували естетичний канон соцреалізму. Письменник написав небагато. Після «Міських мотивів» (1983) у нього з’явився роман «Порожній п’єдестал» (1990) – сатира на бюрократизацію і застій в науці; і роман «Матріополь» – антиутопія про суспільство майбутнього, в якому людей вирощували на фабриці розмноження, керуючись лівими гаслами, що перегукувалися з радянською ідеологією та ідеями Джорджа Орвелла.

З 57 прожитих років Валентин Тарнавський писав усього 8 років, коли працював у видавництві «Радянський письменник». Після звільнення з видавництва в нього розпочалася творча криза. Він побудував у приміській зоні два будинки, уникав розмов про літературу і до кінця життя працював над романом «Меценат», який нікому не показував.

Він помер 30 червня 2008 року.

У 2013 році я видав книжку його вибраної прози «Порцеляновий острів», до якої увійшли повісті «Дисертація», «Нуль», оповідання «Порцеляновий острів», «Алібаба», «Народжена з піни», «Пуд солі», «Уїк енд», «Супермен», «Дерево життя».

На хвилі бітників Валентин Тарнавський створив українське урбаністичне письмо, що відповідає мисленню інформаційного суспільства, і за це йому має завдячувати сучасна українська проза.

Володимир ДАНИЛЕНКО