Головна › Новини › РЕЛІГІЯ
Помер той, що здавався українцем
24-Чер-20 487 0.0 0
Черкаси від учора під опікою єдиного православного єпископа - митрополита Іоана, архієрея ПЦУ.

Московський архієрей на черкаській кафедрі - помер. Помер відділений від Церкви-Матері, в духовній самоізоляції, з білим митрополичим клобуком, дарованим такою ж самоізольованою Москвою ще на день його 75-річчя.

Вселенська патріархія після Синодального рішення від 11 жовтня 2018 року - про відновлення канонічної влади над Київською Митрополією, не заборонила в служінні архієреїв патріархату Московського, що мали українські титули. Зокрема й Софронія Дмитрука.

Але Константинополь запропонував їм відновити свій канонічний статус, узявши участь у Обєднавчому Соборі 15 грудня, у Софії Київській.

Кажуть, серед 10 підписів архієреїв Московської патріархії, що давали обіцянку прибути на Собор, був і Софронія Дмитрука, митрополита Черкаського. Та і як же не бути, коли саме цей архієрей голосно виступав за канонічну автокефалію УПЦ, вимагав богослужбової української мови і навіть відмовлявся виголошувати щорічну анафему Благочестивому Гетьману Іоанну Мазепі - ритуал свято бережений у лоні МП.

Тоді сумнівалися в КОЖНОМУ підписанті з РПЦ, зокрема й Симеоні Винницькому. Але - не в Софронії! Що вже натерпівся святий дєдушка за любов до України - тепер нарешті з'єднається із Церквою-Матір'ю...

Та 15 грудня 2018 року до Софії Київської черкаський українофіл не з'явився. Хоч як виглядали його спантеличені соборяни.

Це вже згодом, коли й Томос отримали на Фанарі, пам'ятливі люди почали згадувати, що "отказник" Софроній - попри публічну боротьбу за українську мову в Церкві - жодної служби українською не служив, жодної парафії з українською мовою в нього не з'явилося. Тобто він говорив УЗАГАЛІ. Харашо би. Колись. Не зараз. Когда-то і ґдє-то.

Знаю багато православних - серед них і аз многонаївний, - який вірив у якесь "українське лобі" в МП, протягом усіх років до Революції та Нової війни з Москвою. Многих покійний Софроній "розмагнитив" чи пустив на манівці - порожніми балачками про московських Савлів, що мали перекинутися на Павлів. І цей талант Софронія - "благовествовать індєйцам" - Москва цінувала надзвичайно, винагороджувала і дозволяла немислимі в инших випадках "малороссійскіє шалості".

Останні роки, коли сам титул Софронія вже не визнавало Світове Православ'я - його рахували просто єпископом, що ПЕРЕБУВАЄ у Черкасах, а не "митрополитом Черкаським" - цей старенький ченчик відверто блазнював. Проповідь про коронавірус, яку довелося бачити в мережі, була вже схожа на нетверезі теревені.

Тим не менше, до останнього його дня - 22 червня 2020 року - цей волинський парубок, уроджений ще в часи дружби й співробітництва СССР і нацистської Німеччини, мав шанс повернутися до Церкви-Матері. Двері ж відкриті.

Проте волів померти по ікономії московським єпископом, що перебуває у Черкасах. Подавши нам приклад як можна бути вільним - і зв'язаним. Бути українцем - і любити до смерти московські ланцюги. Як можна ЗДАВАТИСЯ все життя, але не БУТИ.

Ростислав МАРТИНЮК

PS Колега, дізнавшись про смерть Софронія Дмитрука, замислився: "Кого ж тепер московити поставлять на місце покійного?" Поділився з ним зе-сакраментальним: "какайа разніца?" У Черкасах лише один православний архієрей. Другого не треба й не можна. Канони нє вєлят


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Томос, Черкаси, автокефалія, Ростислав Мартинюк, РПЦ, ПЦУ


Читайте також



Коментарі (0)
avatar