Головна › Новини › Тут я живу
Половина депутатів не спроможні навіть виступити
22-Жов-10 1404 5.0 0
Я люблю своє рідне місто. У мене нема іншої, як тепер кажуть, «малої батьківщини». Тож все, що відбувається в моїй Носівці, незмінно знаходить відгук в моїй душі. Я думав над витоками мого патріотизму. В моїй версії, це не було якимось одномоментним прозрінням. Пояснити все тим, що я носівчанин з діда-прадіда не буде достатнім. Видно ще потрібно врахувати, що так склалося в моєму житті, що мені випадало щастя десятки разів стояти поряд з флагштоком, по якому під звуки гімну повільно і величаво піднімався прапор на честь чергової спортивної перемоги носівчан… І хоч відбувалось таке, здебільшого, за межами Носівщини, гордість за наше місто, за його люд переповнювала душу, а у свідомості неодмінно спливали обриси нашого центру, площі, вулиць.

Мріялось, щоб це дійство бачила вся Носівка… Схоже що саме ця багаторічна спортивна і інтелектуальна боротьба за честь нашого міста стали витоком моїх патріотичних почуттів до Носівки, які з роками тільки посилювались…

Тому, на початку дев’яностих, я вирішив піти в міські депутати, щоб бути причетним до життя міста, і за можливості, впливати на його перебіг. Як тоді, так і тепер, балотуючись у депутати, я чітко усвідомлював навіщо я це роблю і як я буду діяти, чим займатись у разі обрання.

За роки я надбав досвід, який дозволяє мені порівнювати результативність діяльності міського депутатського корпусу різних скликань, націленість складу міськради на вирішення загальноміських проблем і підготовленість депутатів до здійснення своєї місії.

Вважаю, що ця обставина дає мені певне право на звернення до міщан з викладом мого бачення процесу формування міської влади і якості здійснення депутатами своїх повноважень. Мені щиро хочеться, щоб не повторилися помилки минулих виборів. Як з боку тих, кого обирають, так і з боку тих, хто обирає.

Сьогодні мені найприкріше за багатьох громадян, які з елементами спортивного інтересу намагаються стати депутатами міськради, не сповна усвідомлюючи ту роботу і ті обов’язки, які чекають на них у разі обрання. Прикро, що в депутати йдуть багато підприємців.

Як показав досвід, підприємці, фермери, за рідким виключенням, то є люди надто зайняті і їх практично неможливо залучити до виконання депутатських обов’язків. Таких як сусідські «розбірки», обстеження житлових умов громадян, перевірки перевізників, а, надто, вивчення і узагальнення пропозицій, дослідження проблем, тощо. Практично «нульовий» вклад у радівську роботу і від депутатів позмінно працюючих у Києві. Все це – гіркий досвід виборів 2006 року, коли до міськради потрапила значна кількість осіб, які мали досить поверхове уявлення про роботу що на них чекала. А окремі «обранці» за понад чотири роки так сповна і не усвідомили де вони опинилися.

Тепер ось з’ясовується, що з 32 депутатів 2006 року добра половина за весь період свого «депутатства» так і не спромоглися бодай на єдиний підготовлений виступ. Та що там на підготовлений – навіть на репліку з декількох речень, висловлену з місця! Не відбулося жодного звіту депутата про роботу, яку він проводив. Практично ніхто з міських депутатів за чотири роки не виступив у місцевій пресі з проблемних питань, з питань радівської роботи. Про які депутатські ініціативи, проекти, новації, чи виконання якихось доручень може йти мова, коли на «святая святих» - сесію міської ради, яка проводиться один раз на місяць, з величезними зусиллями, ледь вдавалося зібрати 17 чоловік (половина спискового складу), щоб хоч би можна було вважати сесію такою, що відбулася? Про яку якість рішень, який всебічний аналіз, чи порівняння концепцій, про які дискусії з ключових питань (приміром, тарифів на компослуги, ставок єдиного податку, орендних плат) могла бути мова, коли було достатнім, щоб будь хто з депутатів не підняв руку «за» і питання зривалось? Хіба виборці хотіли такої міськради?

Якщо раніше таке припущення витало в повітрі, то тепер, по закінченню повноважень міськради, можна впевнено констатувати, що це був найгірший якісний її склад за останні два десятиліття. А може й за весь період рад – не знаю. Хочу наголосити: я нікого із колег з котрими був поряд понад 4 роки, не хочу образити, чи принизити. Здебільшого, це звичайні нормальні люди зі своїми проблемами і характерами. Але не виявилося у переважної більшості з них необхідних депутату якостей. Природа не наділила.

Яких якостей? Місцевого патріотизму. Вміння бачити світ не тільки зі свого вікна. Постійного вболівання за життя міста. Вміння повсякчас ставати «над ситуацією». А коли це стосується блага, користі для міста і його жителів, то вміння відчути це і не вагаючись проголосувати і всупереч власному, і всупереч партійному.

Приклад подібного бачення і необхідності підняття «над ситуацією»? Ну візьмемо 2006-й рік. Новообрані депутати вперше збираються на сесію для обрання керівних органів: заступника міського голови, секретаря, голів комісій. Представники БЮТу, набравши понад 50 відсотків голосів виборців, відчувають себе «іменинниками» і відверто заявляють, що їх не цікавлять думки інших, «не їхніх» депутатів. Їх тодішній неформальний ватажок (бо «формальні» подалися до райради) запально інструктує новоспечених: «Дивитеся на мене. Як я піднімаю руку, і ви піднімаєте, коли ні – і ви – ні!». Хочу підкреслити: закладались основи діяльності ради на цілих чотири роки! І така легковажність, такий примітивізм…

Практично ніхто тоді не став над ситуацією, не усвідомив, що погодитись на кандидатури запропонованих міським головою першого заступника, секретаря – то буде кращим не тільки для голови, а й для міста, для організації роботи ради. Керовані неформальним лідером і груповим егоїзмом висунули і обрали інших… Хто тепер прозвітує за якість роботи перевіреного партійного обранця на посаді заступника? Де звіт того «неформала», що керував голосуванням більшості по найважливіших організаційних питаннях, які поширювались на весь період діяльності міськради? Кричуща безвідповідальність обраних, перед тими, хто обирав! І я переконаний, що з таким безініціативним депутатським корпусом будь який інший міський голова не став би надто зірковим. До того ж, з не ним підібраними кадрами для спільної роботи. На мою думку, міський голова працював у створених для нього умовах як міг, не гірше за своїх попередників. І я впевнений, що цивілізовано покидаючи свою посаду, він добросовісно прозвітує перед носівською громадою.

Чому таке сталося у міськраді? Тому, що тодішні вибори, відбулися за так званими партійними списками. В бюлетенях поряд з назвами партій люди бачили лише декілька більш-менш відомих прізвищ, котрі завбачливі партійні очільники поставили на перші позиції. А потім виявилося, що крім вказаних в бюлетенях, на народному довір’ї до рад потрапили ще багато хто. І це був лише один бік.

З іншого боку, партійні осередки Носівщини виявилися слабкими, непопулярними і малочисельними, сформованими «під вибори». Звичайно, за виключенням однієї відомої сили. Та й то, не стільки завдяки її лідерці, як завдяки знаному бізнесменові і господарнику, що уособлював цю силу.

А як відбулося висування кандидатів? Практично всі партійні осередки кращих своїх представників (та й себе любимих) висували до обласної та районної рад, а тих, хто залишалися, щоб не плакали – до міської. Ось такий стався підбір кандидатур. Десятки розумних, здібних, освічених і досвідчених носівчан не змогли стати кандидатами в депутати шляхом самовисування, чи висування від трудового колективу, вулиці, як це було раніше. Вступати ж до партій і потрапляти у залежність чужих ідей і поглядів не захотіли. Та ще якщо згадати, що більшість нормального люду сторонилися агітаційних палаток з деякими розхристаними, а іноді, і нетверезими «вождями». А тут треба було підходити і домовляти для себе прохідного місця… Не кожний, хто має гідність, так зміг.

Тоді, в 2006-му, багатьом здавалося, що вступивши до тієї, чи іншої партії потрібно буде пожиттєво нести моральну відповідальність перед нею. Ще не було гіркого досвіду продажності і безпринципності «тушок», безвідповідальної перед виборцями зміни орієнтацій і всього іншого арсеналу політичної гидоти, яку продемонстровано суспільству попереднім і нинішнім складом ВР. Та й справді, якщо так легко обранці змінюють свої партійні прапори, то який сенс у партійних виборах? Люди обирали нашоукраїнців, а вони ставали БЮТівцями. А коли БЮТ опиняється в опозиції, то вони перефарбовуються в регіоналів… І не кажіть, що це лиш в Києві. Так кругом. І Носівка не виключення…

У 2006-му люди ще не знали, не усвідомлювали, що партії наші – то, здебільшого, тільки тимчасовий дах для політичних пройдисвітів. Проте облишимо цю тему, бо не в наших силах її розв’язати. Будемо хіба що сподіватися, що вже провчений народ цього разу визначиться сам: за партії голосувати, чи за прізвища. За прізвища тих, хто добре знаний, і хто не стане перекотиполем гнаним політичним вітром. Особливо, коли це стосується місцевої ради, де політичні уподобання і вміння гендлювати ними не є затребуваним.

То ж як голосувати нині, щоб не повторити гіркий досвід 2006-го? Цього року, хоч і не суттєво, проте трохи змінено порядок висування кандидатів у депутати. Так з 30-ти майбутніх депутатів міськради половина будуть обрані, як і минулого разу, за партійними списками, а інша половина – від п’ятнадцяти округів, на які умовно поділено наше місто. Але те що і перші, і другі знову висуваються виключно політичними силами, нинішні вибори не суттєво відрізняє від попередніх. Знову, в більшості випадків, наспіх сформовані списки кандидатів. Як і в минулому, знову в кандидати потрапили тільки партійці та ті, що «вклонились» партіям, бо інакше не пройти.

Проте, завдяки суттєво зменшеній кількості округів, зросло число кандидатів на кожному окрузі і носівчани, при вдумливому і не легковажному підході, отримують можливість обрати достойного представника від свого округу з не менш як 4-9 кандидатур. Я б порадив голосувати до міськради за добре відомих людей, у списку б яких партій вони не опинилися з примх діючого виборчого законодавства. Потрібно не поспішаючи відшукати в усіх бюлетенях прізвища тих, за кого вирішено проголосувати і проголосувати за них. Свідомий вибір, це той, що осмислений завчасно. А не той, який випадково приходить в голову вже безпосередньо у виборчій кабінці.

І ще раз хотів би загострити увагу виборців, що підтримуючи кандидатуру, потрібно ще й ще раз запитати себе, чи зможе та, нехай навіть і добре відома людина, бути добрим депутатом? Чи не виявиться та людина завжди зайнятою і недоступною? Чи притаманні тій людині хоч би частина якостей, на які я звертав увагу на початку? Пам’ятайте: ви обираєте владу. Пора нарешті усвідомити, що вибори місцевих органів влади є важливими кроками у творенні нашої держави і якісного свого життя у ній.

Василь КИЯНИЦЯ,
депутат Носівської міськради чотирьох скликань, директор районної станції юних техніків




Теги:патріотизм, Носівка, УНП, БЮТ, Вибори - 2010


Читайте також



Коментарі (0)
avatar