Покоління пост-катів
Колись, на початку Пєрєстройкі, Тенгіз Абуладзе створив геніальний фільм "Покаяння" - про сутність сталінізму-комунізму. Апогеєм того фільму була сцена, коли син сталінського ката витягує тіло свого батька з могили, та викидає його на смітник. Саме цього, в прямому та переносному значенні такої дії, жахалась партійна верхівка. Саме цього вони всіми силами старались не допустити.
І не допустили. Більше того, наступне покоління катів, їхні діти та онуки, дуже непогано себе почувають і вважають себе законною елітою тих країн, населення яких їхні діди вбивали масово. Адже діти за гріхи батьків, як відомо, не відповідають, але наслідують їх статки та зв'язки…
У Олександра Семененка в його книзі "Харків, Харків" є розповідь про одного чекістського ката, який зайняв потім досить високе місце в державно-партійній номенклатурі. Цей кат став прообразом Начоперота в "Зеленому фургоні" та "героєм" в "Я (Романтика)" Хвильового.
«Роботою українського Наркомату Закордонних Справ заправляв заступник Раковського Володимир Іванович Яковлів. Це була чудна і зловісна постать. Син багатого купця з Александровська, Катеринославської губернії, він скінчив Київський Комерційний Інститут і під час війни був літуном, дослуживши до чину штабс-капітана. Людина дуже поміркованих переконань, почасти успадкованих од батька, члена Союзу Русского Народа, він перші два роки революції стояв оподаль від політики, вважаючи, що всі партії були занадто ліві для нього. Але в 1919 році сам несподівано полівів, вступив до української комуністичної партії, і зразу ж почав працювати в органах чека, показавши виняткову жорстокість. Досить сказати, що працюючи у всеукраїнській чека, він наказав арештувати свого батька, привезти до Києва і розстріляти за приналежність у минулому до Союзу Русского Народа. Після цього розстрілу мати Яковлева покінчила з собою в нього на квартирі. Розстріл батька підніс Яковлева на таку височінь, що його призначили в 1920 році головою Одеської губ. чека. Тут він працював недовго, тільки три місяці, але встиг розстріляти за цей час біля п’яти тисяч чоловік. Незабаром він все ж таки рішив залишити чекістську кар'єру і перейти на роботу до Наркомату Закордонних Справ, до Харкова, де зразу дістав призначення Заступником Наркома…
І далі цей Яковлів стає головою "Головлєскома". "Дерево, що його продавали дешево за кордон в перших десяти роках тієї «індустрії», означало найстрашнішу рабську працю в лісах північної Росії, безнадійні муки і смерть сотень тисяч людей, які були під необмеженою владою ГПУ. Ті штабелі лісу, що приходили до Європи, були власне штабелями трупів, що лягли добуваючи їх."
Отакий собі один з радянських катів.
Син його - не хто інший як Єгор Яковлєв, журналіст "Ізвєстій", помічник Горбачова, один з ідеологів Пєрєстройкі, керівник АПНовини, засновник корпорації "Комерсант".
Онук ката - Володимир, власник корпорації "Комерсант", продав медіахолдінг Борису Березовському та Бадрі Патакарцішвілі, у яких холдінг перекупив поплічник нового ката - путіна, Алішер Усманов. А пан Володимир на ці гроші тепер живе в Тель-Авіві і є прихильником вчення Карлоса Кастанеди.
І привиди розстріляних в Україні тисяч жертв діда не являються в наркотичних мареннях онука.
В'ячеслав НЕСТЕРОВ
І не допустили. Більше того, наступне покоління катів, їхні діти та онуки, дуже непогано себе почувають і вважають себе законною елітою тих країн, населення яких їхні діди вбивали масово. Адже діти за гріхи батьків, як відомо, не відповідають, але наслідують їх статки та зв'язки…
У Олександра Семененка в його книзі "Харків, Харків" є розповідь про одного чекістського ката, який зайняв потім досить високе місце в державно-партійній номенклатурі. Цей кат став прообразом Начоперота в "Зеленому фургоні" та "героєм" в "Я (Романтика)" Хвильового.
«Роботою українського Наркомату Закордонних Справ заправляв заступник Раковського Володимир Іванович Яковлів. Це була чудна і зловісна постать. Син багатого купця з Александровська, Катеринославської губернії, він скінчив Київський Комерційний Інститут і під час війни був літуном, дослуживши до чину штабс-капітана. Людина дуже поміркованих переконань, почасти успадкованих од батька, члена Союзу Русского Народа, він перші два роки революції стояв оподаль від політики, вважаючи, що всі партії були занадто ліві для нього. Але в 1919 році сам несподівано полівів, вступив до української комуністичної партії, і зразу ж почав працювати в органах чека, показавши виняткову жорстокість. Досить сказати, що працюючи у всеукраїнській чека, він наказав арештувати свого батька, привезти до Києва і розстріляти за приналежність у минулому до Союзу Русского Народа. Після цього розстрілу мати Яковлева покінчила з собою в нього на квартирі. Розстріл батька підніс Яковлева на таку височінь, що його призначили в 1920 році головою Одеської губ. чека. Тут він працював недовго, тільки три місяці, але встиг розстріляти за цей час біля п’яти тисяч чоловік. Незабаром він все ж таки рішив залишити чекістську кар'єру і перейти на роботу до Наркомату Закордонних Справ, до Харкова, де зразу дістав призначення Заступником Наркома…
І далі цей Яковлів стає головою "Головлєскома". "Дерево, що його продавали дешево за кордон в перших десяти роках тієї «індустрії», означало найстрашнішу рабську працю в лісах північної Росії, безнадійні муки і смерть сотень тисяч людей, які були під необмеженою владою ГПУ. Ті штабелі лісу, що приходили до Європи, були власне штабелями трупів, що лягли добуваючи їх."
Отакий собі один з радянських катів.
Син його - не хто інший як Єгор Яковлєв, журналіст "Ізвєстій", помічник Горбачова, один з ідеологів Пєрєстройкі, керівник АПНовини, засновник корпорації "Комерсант".
Онук ката - Володимир, власник корпорації "Комерсант", продав медіахолдінг Борису Березовському та Бадрі Патакарцішвілі, у яких холдінг перекупив поплічник нового ката - путіна, Алішер Усманов. А пан Володимир на ці гроші тепер живе в Тель-Авіві і є прихильником вчення Карлоса Кастанеди.
І привиди розстріляних в Україні тисяч жертв діда не являються в наркотичних мареннях онука.
В'ячеслав НЕСТЕРОВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |