Питання, що зіпсувало менських священиків

...Як відомо тим, хто читав відомий роман Булгакова, людей псує «квартирне питання» — менських же священиків зіпсувало «похоронне». Це «Питання» (саме так, з великої літери) викликало великий крик і навіть бажання з боку людей, що одягли ряси, застосувати кулаки у Троїцькій церкві міста Мени, де відбулися збори менського благочиння УПЦ МП — нарада настоятелів храмів району та менян, що прислуговують у церквах.

Річ у тому, що на території Мени, а отже, і району похоронним бізнесом займаються дві людини — Микола Скоробагатько та Борис Ісаков. Саме до них звертаються мешканці Менщини з проханням організувати похорон: надати домовину, вінки, транспорт… Більшість населення православні, тому люди й запрошують до здійснення поховального обряду православних священиків — переважно Московського патріархату, адже більшість церков у районі належить їм. Проте на території району представлений і Київський патріархат, священики якого складають конкуренцію підлеглим патріарха Кирила, творця «русскаго міра».

«Гарно в селі жити — попу, коту й комірнику»

Так стверджує сільське прислів’я. Вочевидь, саме за цим принципом вирішили жити о. Василь та о. Михаїл. Як відомо, люди мруть, а в сучасній Україні, особливо в селах, досить часто. Для поховання згідно з православними канонами, окрім речей, що надають підприємці, потрібні й духовні: людина, що вночі почитає псалтир над покійником, священик, котрий здійснює обряд, та півчі, які відспівають померлого. Отці з Мени встановили таку таксу: 250 гривень за здійснення поховального обряду беруть священики, 50 гривень йде півчим. Для порівняння: в Чернігові подібна сума дорівнює 300 гривням, у Новгороді-Сіверському — хто скільки пожертвує, у с. Хороше Озеро, що на Борзнянщині, 150 гривень йде на храм, священику та півчим — хто скільки пожертвує. Священикам Київського патріархату на Менщині традиційно жертвують 200 гривень, а якщо людина бідна, то отці ховають без жодних пожертв.

«Як ми можемо підвищувати ціни на похорони, аби впорядкувати храм, якщо «розкольники» із Київського патріархату беруть грошей менше, ніж ми? Люди будуть ховати у них!» — такі вислови, що ніяк не личать священику, а скоріше базарному гендляру, чули здивовані люди у храмі. А далі почалося: у всіх смертних гріхах стали звинувачувати о. Марка (Лугановського), інших священиків Київського патріархату. Накинулися на Миколу Скоробагатька з вимогою «від цього часу і надалі» запрошувати на похорони в Мені тільки священиків Московського патріархату. На людину, яка організувала ефективну роботу похоронного бюро, яка готова допомогти, вилили відро бруду.

«Я не розумію, за що на мене так, — розповів у телефонній розмові Микола Ілліч. — Люди звертаються до мене постійно за допомогою. Я організовую похорони на Менщині, навіть в інших областях. Зазвичай не вирішую, кого зі священиків запрошувати для звершення таїнства, люди вже самі вирішили, кого кликати. Також хочу добре слово сказати про отця Марка, хоч про нього на тих зборах таке говорили, що аж гидко було слухати. Якось терміново потрібно було знайти священика, покійник же не буде чекати декілька днів. Звернувся до отців із Московського патріархату з Мени — один був напідпитку, інший зайнятий власними справами. Отець Марко ж не відмовився і швидко приїхав, щоб зробити свою справу.

Звичайно, є і позитивні приклади, їх набагато більше. Приміром, священики із Городища та Макошиного людям допомагають і порадою, і ділом. Ось я, наприклад, після поминальної суботи надав транспорт для того, щоб православна громада Макошиного відвезла півмашини продуктів для в’язниці та лікарні. У Мені чогось подібного я не помічав».

«Обліко» не зовсім «морале»

« Московські священики служать старослов’янською мовою, — розповів о. Марк, — яка не зрозуміла менянам, на відміну від української, якою послуговується Київський патріархат. Тож часто московські священики, щоб полегшити собі життя, скорочують службу, просто викидаючи вірші. Але так не можна робити! Перший псалом переходить у другий, той — у третій, але це помітно тільки тоді, якщо звершувати службу українською мовою, старослов’янською ж — незрозуміло, і можна обдурювати народ, «перескакуючи» з першого псалма, наприклад, відразу на восьмий!
Загалом же моральне обличчя менських священиків не досить чисте, м’яко кажучи».

«Отець Василь останнім часом кожного сезону будує хату, — розповіла менянка пані Г., яка побоялася назвати своє ім’я, — має вже їх декілька. Наші священики, які повинні слугувати прикладами, на жаль, такими не є. Тож і не дивно, що з ними періодично трапляються неприємні історії: то один з них під час похорону в могилу впаде, то інший у «гречку стрибне».

Бувають й інші випадки: одному із сільських священиків людина з Києва пожертвувала 500 доларів на фарбу для храму. Церква не пофарбована й досі… Чому вони так чинять? Можливо, через те, що ця земля для них нерідна. До революції в кожному населеному пункті була своя священицька династія, парафія переходила від батька до сина або зятя, люди були тут укорінені. Ці ж священики переважно немісцеві».

Олександр ЯСЕНЧУК

Повністю стаття опублікована в газеті "Сіверщина" за 10 лютого

На фото: вгорі -- хата, у якій СЛУЖИТЬ священик УПЦ Київського патріархату о.Марк Лугановський, внизу -- хата, в якій ЖИВЕ священик Московського патріархату о.Василь Дендак