...Він був не від світу цього

У час рухівської юності його звали Петлюрою. Непоганий позивний, як тепер би сказали. І відзначився наш Петлюра, зокрема, обмалюванням комуністичних пам'ятників задовго до декомунізації. Йшов час - мінялася політика, ми стали жити в незалежній Україні і Олексій Лугановський став спершу помічникувати у нашого першого чернігівського священника УАПЦ о. Семена Перви, що, зрештою, завершилося його чернечим постригом.

Він став Марком. І пробував відродити Максаківський монастир, поселившись у його руїнах. Приїхали інспектори рибнагляду і, вражені, дозволили йому ловити рибу в Десні будь- коли і будь- яку. А на хуторі біля монастиря його звали по-українськи - батюшка Марко.

На жаль, з монастирем тоді не вийшло, хоча один фермер навіть висадив там сад, а ми їздили з благословення владики Никона подивитися що там і я к і о. Євген Орда в дзвіниці монастиря, яку комуністи не змогли підірвати і перетворили на місце розділювання туш корів, ферму яких тримали на місці монастиря. Здається, саме о. Марк помітив тоді, що саме на місці вівтаря Спасо- преображенського собору не росли бур'яни, хоча кругом вони буяли вищими за наші голови. А на місці вівтаря - квіти!

Отець Марк став відроджувати українську церкву у Мені - його парафія святого Олексія, чоловіка Божого, здається, єдина, що посвячена такому святому, в народі званому Теплим Олексієм. Він викупив хату і зробив її церквою. Вона й досі стоїть над трасою Чернігів - Грем'яч: вифарбувана в наші синій і жовтий кольори, з хрестом попереду. Звичайна стара, зовсім не міська хата, що стала храмом Божим для навколишніх бабусь.

Він був монахом. Певно, не безгрішним, бо хто без гріха?!. Але відзначався саме тою характерною ознакою, що й виділяє монахів, які не від світу цього. Але для нашого світу...

Спочивайте з миром, отче Марку!

Василь ЧЕПУРНИЙ