Письменниця і політик
Письменниця і політик Любов Яновська (1861 - 1933) народилася в селі Миколаївка на Борзенщині, у родовому маєтку своєї бабусі по матері — Любові Боголюбцевої з дворянського роду Білозерських. З дитинства Любов жила в культурному і мовному конфлікті. Мати — патріотка-українка, батько — офіцер і російський аристократ. За українські слова — карав батько, за російські — мати. Усе це гартувало її національну свідомість і водночас навчало розуміти глибину чужого впливу на своє.
Навчалася в Кременчуцькому пансіоні та Полтавському інституті шляхетних дівчат, займалася самоосвітою, захоплювалася музикою й філософією. Їй пророкували кар’єру оперної співачки — навіть принц Ольденбурзький пропонував підтримку для навчання в консерваторії. Але серце Яновської було з літературою.
У 1880 році переїжджає до Лубенщини, працює гувернанткою. Тут зустрічає Василя Яновського — українського інтелігента, учасника герцеговинського повстання. Незважаючи на 20 років різниці у віці, вона виходить за нього заміж. Подружжя живе на хуторі Тарновщина. Тут вона організовує недільну школу, музичні гуртки, викладає, вивчає фольклор, активно читає українську класику. Спершу пише російською, але під впливом Братства Тарасівців, Шемета і Кононенка переходить на українську.
У 1897 році в «Зорі» виходить її перше оповідання українською — «Злодійка Оксана». Згодом публікується в «Киевской старине», видає збірку в «Віку» (1905). Пише про життя українських жінок, про внутрішній світ, народну мораль, гідність. Її тексти чесні, соціально чутливі, не позбавлені трагічного звучання.
Очолює київську «Просвіту» після Бориса Грінченка, організовує вечори на вшанування Шевченка, активно включається в жіночий рух. Бере участь у жіночому з’їзді в Петербурзі (1908).
Під час революції 1917 року входить до складу Української Центральної Ради, бере участь у формуванні культурної політики, долучається до створення національного театру. Наразі нема досліджень як її переслідувала влада російських окупантів за членство в Центральній Раді.
Після смерті чоловіка 1916 року змушена заробляти приватним учителюванням. Останні 10 років свого життя через параліч була прикута до ліжка. Померла і похована у Києві, на Байковому цвинтарі.
Навчалася в Кременчуцькому пансіоні та Полтавському інституті шляхетних дівчат, займалася самоосвітою, захоплювалася музикою й філософією. Їй пророкували кар’єру оперної співачки — навіть принц Ольденбурзький пропонував підтримку для навчання в консерваторії. Але серце Яновської було з літературою.
У 1880 році переїжджає до Лубенщини, працює гувернанткою. Тут зустрічає Василя Яновського — українського інтелігента, учасника герцеговинського повстання. Незважаючи на 20 років різниці у віці, вона виходить за нього заміж. Подружжя живе на хуторі Тарновщина. Тут вона організовує недільну школу, музичні гуртки, викладає, вивчає фольклор, активно читає українську класику. Спершу пише російською, але під впливом Братства Тарасівців, Шемета і Кононенка переходить на українську.
У 1897 році в «Зорі» виходить її перше оповідання українською — «Злодійка Оксана». Згодом публікується в «Киевской старине», видає збірку в «Віку» (1905). Пише про життя українських жінок, про внутрішній світ, народну мораль, гідність. Її тексти чесні, соціально чутливі, не позбавлені трагічного звучання.
Очолює київську «Просвіту» після Бориса Грінченка, організовує вечори на вшанування Шевченка, активно включається в жіночий рух. Бере участь у жіночому з’їзді в Петербурзі (1908).
Під час революції 1917 року входить до складу Української Центральної Ради, бере участь у формуванні культурної політики, долучається до створення національного театру. Наразі нема досліджень як її переслідувала влада російських окупантів за членство в Центральній Раді.
Після смерті чоловіка 1916 року змушена заробляти приватним учителюванням. Останні 10 років свого життя через параліч була прикута до ліжка. Померла і похована у Києві, на Байковому цвинтарі.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |