Дякуйте лісові!

У ліс треба ходити з палицею. Не ради самозахисту від інших грибників, але для того, щоб не вляпуватися лицем в чийсь липкий будинок з господарем, який лиш того і чекає (пишу і розумію - це привід нарватися на коментарі компетентних і найкомпетентніших людей, які борються за виживання павуків у дикій природі, ага, таке...).

Попри те, що на вихідні при добрій погоді, як була ці два дні, ліс перетворюється на вулик, де зусібіч обступають інші грибники, дарів природи вистачає всім. Мені – так точно.

А ще пройшла своїми стежками дитинства й юності, зробила великий гарний гак, побродила берегом річки. Подивилась, як звузилась і заросла ця річка – а колись по ній сплавляли ліс, – як заріс її білосніжний, в минулому, піщаний берег. В часи неоліту, стоп'ятсот років тому, на пісках цієї ріки жили люди, тому тут трапляється багато дрібних решток глиняного посуду. Трапляється кремінь, а було, що знаходили й кремнієві "громові стріли", прясельця і церковні речі різних епох – про це писав учений Ю.Виноградський. Описував ще, як його дивувала народна медицина жінок мого села і сіл вище по руслу – був такий старовинний метод лікування шлункових болів: жінки зішкрібали ножем зі знайдених на берегах шиферних пряселець порох, розводили у воді і випивали, мовляв "вік так лікувались і не вмирали, то чого і нам боятися". Зараз, звісно, не кожен знає, яке те прясельце на вигляд, а ще пів століття тому вони були в ужитку по 40 років як лікувальний засіб.

Ми в дитинстві мали тут, на Пісках, улюблені місця для купання. Гарячий білий берег, трамплін над прозорою водою і зграйки риб поміж нас у воді...
Верталась з лісу – сфотографувала наш ставок біля села. А вже потім на фотографії роздивилась гало довкола сонця...

Все. Щорічний осінній звіт про гриби виконала. Будете в лісі, не будьте нечемними - вітайтеся і дякуйте лісові, тоді, можливо, і хрестовики не будуть ображатися на нашу людську настирливість.

Ольга ЯРМУШ