Суддівське нахабство
Судді вимагають підвищити їм судівську винагороду до 200 тисяч, бо вже не сила терпіти.
Ось вам реальність 2026 року. Середня суддівська винагорода зараз — близько 137 тисяч гривень на місяць, але у Верховному Суді й вищих органах легко 350–500 тисяч на місяць. І цього їм мало.
Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко ще у вересні 2025 заявив, що розмір їхньої винагороди «вже давно не відповідає фінансовим реаліям», інфляція «з’їла» її на 78 відсотків купівельної спроможності, і «вже настав час» піднімати.
Рада суддів України неодноразово била в усі двері — до Президента, Кабміну, Конституційного Суду — вимагаючи скасувати «заморожений» прожитковий мінімум у 2102 гривні і рахувати оклади від повних 3328.
Тобто тилові щури в мантіях, які переважно сидять в безпечних місцях, отримують суми, про які більшість українців можуть лише мріяти, і хочуть ще плюс 50–60 відсотків. Щоб судова зарплата стала 200–220 тисяч. Бо «не сила терпіти».
А тепер порівняйте:
Пенсіонери.
Мільйони офіційно отримують мінімальну пенсію 2595 гривень. Дві з половиною тисячі. На ці гроші не те що ліки купити — елементарно не вмерти з голоду вже проблема. Вони реально голодують, економлять на всьому, і масово йдуть з життя, бо медицина для них — розкіш, а держава їм пропонує «прожитковий мінімум», який сам по собі вже знущання.
Діти.
Прожитковий мінімум на дитину — 2817 гривень до шести років і 3512 після. На дитину. У той час як судді вважають, що їхні 137 тисяч — це майже злидні.
Військові.
Базове грошове забезпечення військових зараз становить 30 тисяч. Ті, хто на нулі в окопах, отримують більше, але в середньому набагато менше за суддів. Але вони щодня ризикують життям, під обстрілами, у бруді, без гарантії повернутися додому. Судді ж у більшості своїй — у теплих кабінетах, з охороною, з усіма гарантіями, і кричать про «втрачену купівельну спроможність».
Ось і вся різниця.
Одні роками отримують шалені суми в тилу і вважають, що держава їм недоплачує.
Інші — пенсіонери — доживають на 2,5 тисячі і тихо помирають.
Треті — на фронті — заробляють кров’ю, але переважно витрачають зароблене на доукомплектування.
А суддівська система вимагає ще півтора раза, бо «вже не сила терпіти».
Можна довго говорити про незалежність судової влади і конституційні гарантії. Але коли люди, які отримують у п’ятдесят-шістдесят разів більше за мінімальну пенсію, починають жалітися на бідність під час війни — це вже не про незалежність. Це про звичайне знахабніння.
Васіліса РОМАНОВА
Ось вам реальність 2026 року. Середня суддівська винагорода зараз — близько 137 тисяч гривень на місяць, але у Верховному Суді й вищих органах легко 350–500 тисяч на місяць. І цього їм мало.
Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко ще у вересні 2025 заявив, що розмір їхньої винагороди «вже давно не відповідає фінансовим реаліям», інфляція «з’їла» її на 78 відсотків купівельної спроможності, і «вже настав час» піднімати.
Рада суддів України неодноразово била в усі двері — до Президента, Кабміну, Конституційного Суду — вимагаючи скасувати «заморожений» прожитковий мінімум у 2102 гривні і рахувати оклади від повних 3328.
Тобто тилові щури в мантіях, які переважно сидять в безпечних місцях, отримують суми, про які більшість українців можуть лише мріяти, і хочуть ще плюс 50–60 відсотків. Щоб судова зарплата стала 200–220 тисяч. Бо «не сила терпіти».
А тепер порівняйте:
Пенсіонери.
Мільйони офіційно отримують мінімальну пенсію 2595 гривень. Дві з половиною тисячі. На ці гроші не те що ліки купити — елементарно не вмерти з голоду вже проблема. Вони реально голодують, економлять на всьому, і масово йдуть з життя, бо медицина для них — розкіш, а держава їм пропонує «прожитковий мінімум», який сам по собі вже знущання.
Діти.
Прожитковий мінімум на дитину — 2817 гривень до шести років і 3512 після. На дитину. У той час як судді вважають, що їхні 137 тисяч — це майже злидні.
Військові.
Базове грошове забезпечення військових зараз становить 30 тисяч. Ті, хто на нулі в окопах, отримують більше, але в середньому набагато менше за суддів. Але вони щодня ризикують життям, під обстрілами, у бруді, без гарантії повернутися додому. Судді ж у більшості своїй — у теплих кабінетах, з охороною, з усіма гарантіями, і кричать про «втрачену купівельну спроможність».
Ось і вся різниця.
Одні роками отримують шалені суми в тилу і вважають, що держава їм недоплачує.
Інші — пенсіонери — доживають на 2,5 тисячі і тихо помирають.
Треті — на фронті — заробляють кров’ю, але переважно витрачають зароблене на доукомплектування.
А суддівська система вимагає ще півтора раза, бо «вже не сила терпіти».
Можна довго говорити про незалежність судової влади і конституційні гарантії. Але коли люди, які отримують у п’ятдесят-шістдесят разів більше за мінімальну пенсію, починають жалітися на бідність під час війни — це вже не про незалежність. Це про звичайне знахабніння.
Васіліса РОМАНОВА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |