Передосінні роздуми...

Щемно огортає нас передчуття осені, коли у тиші ночей на землю починають падати зорі та груші, а з небесного купола з'їде Великий Віз. А ще як побачимо в пишних кронах жовтий листок, а ще як підпалить хтось картоплиння!

Дим перемішується з пахощами яблук і нагадує, що минає серпень, що сонце заходить зовсім не там, де заходило в червні. І, дивлячись на край свіжої ріллі, бачимо кінець літа, а наче ще й не набулись в його теплі, не нажилися в його розкоші! Та зелені клени вже маряться золотими. І здається, що не комори наповнюються врожаєм, а душа збагачується життєвим ужинком.

О цій порі, коли копають картоплю (а саме картопляне сухе бадилля найбільше нагадує мені про наближення осені), ми все глибше впадаємо в якусь велику й піднесену покору. Під їі могутнім впливом безмовно дозволяємо деревам скидати листя, відпускаємо у вирій журавлів і благословляємо діток у школу, бо повітря все дужче пахне вереснем, а вересень пахне сторінками нових підручників. На шкільному подвір'ї враз здійметься гамір, і почнеться новий навчальний рік.

Так заведено здавна, і це неодмінно, як осінь...

Валентина КОВАЛЕНКО