Пам’яті Олександра Лук’яненка
Він міг би стати доволі хорошим художником. Якби жив у нормальній державі. А йому випало народитися в Радянському Союзі. Тож малярство лишилося його нереалізованим захопленням. Ті картини, що все-таки він намалював, свідчать про нерозкритий талант. Він прожив життя під знаком свого знаменитого брата — Левко Лук’яненко був для брата Олександра хтозна чи взірцем, але братова доля проорала долю всіх родичів. Олександр від брата не тільки не відрікся, а й усіляко його підтримував. І навіть не боявся писати листи протесту в КДБ та прокуратуру, що в глухі часи радянської влади потребувало неабиякої мужності.
Не боявся і поширювати антирадянську літературу, як то «Історію України» Михайла Грушевського. І не робив з того жодного геройства — його тихий голос не всі й чули серед патріотичного чернігівського кола.
Шкода, що так і не побачила світу його книга спогадів, — вона важлива не тільки як документ здибленої епохи, а і як документ людської стійкості та героїчної посвяти.
Хай земля буде Вам пухом, Олександре Григоровичу!
Правління обласного товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка
Чин похорону Олександра Лук'яненка здійснили у селі Півці священики Катерининської церкви -- секретар єпархіального управління протоієрей Роман Кіник та протоієрей Євген Орда. В останню путь на сільський цвинтар провели брат, Герой України Левко Лук'ненко, представники "Просвіти", КУНу, Союзу українок, родичі та сусіди.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |