Опозиція шукає позицію

Що далі? Як бути? Ці вічні запитання нависли не просто над опозицією та її лідерами, а над всім суспільством, яке, схоже, вже саме опинилося, і дуже швидко, в опозиції до обраної ним же влади. Розкид думок, відповідей на ці запитання — від штурму 11 травня Верховної Ради — до тихого інтелектуального опору. Ошелешене подіями 27 квітня в парламенті, цією ратифікацією пакту Януковича — Медвєдєва, точніше ФАЛЬСИФІКАЦІЄЮ РАТИФІКАЦІЇ, суспільство має якнайшвидше дати відповідь.

На мітингу під парламентом лідерами опозиції було проголошено створення Комітету захисту України, заклик до створення таких комітетів в областях, похід в народ для підняття його проти “хунти”, “банди”, “узурпаторів” — як ще там було названо нову владу? Саме до народу зосталося апелювати його демократичним проводирям, ще зовсім недавній владі, яка своїми чварами і нездарним владуванням безмірно завинила перед народом, до якого тепер апелює. Але що ж все-таки пропонується в цій боротьбі? Як “піднімають народ”?

Відповідь на це запитання спробував дати на прес-конференції в Чернігові Олег Ляшко, один з найпомітніших депутатів фракції БЮТ. І прес-конференція зайве засвідчила, як нелегко буде об’єднати опозицію. Особливим здобутком її, принаймні на тому засіданні парламенту 27 квітня, Ляшко назвав кидання яєць у спікера Литвина. З гордістю повідомив, що він особисто двічі влучив у нього яйцями. Далі йшлося по бійку в сесійній залі, спроби блокування засідання, димові шашки. Все, що пов’язане з озвученим на мітингу Юлією Тимошенко закликом до народу прийти 11 травня на акцію протесту до стін парламенту і не то блокувати, не то штурмувати його з вимогою денонсації Харківської угоди. Якщо ні — то блокувати парламент аж до його розпуску, а відтак проведення позачергових виборів. Ляшко уточнив, що стояти під парламентом люди мають і день, і тиждень, і місяць чи два. Тобто — Майдан-2.

Але на прес-конференції депутатові поставили чимало гострих запитань. Скажімо, про інші форми парламентської боротьби, додатково до стоянь і штурмів. Чи можна скасувати так зване рішення парламенту від 27 квітня в судовому порядку? Чи може опозиція розпочати процедуру імпічменту Президента Януковича? Чи буде ініціювати задеклароване БЮТ і, напевно, підтримане б НУ-НС, рішення про відкликання суддів Конституційного Суду, що узаконили коаліцію “тушок”? На всі подібні запитання відповідь була: на жаль, подібне опозиція через парламент зараз не проведе, не набере 226 голосів. Дійсно, не набере, вона скоро не набере й 200. Але чому ж не можна навіть ставити ці питання у поки що існуючому юридично парламенті? Як засіб політичної, пропагандистської боротьби. І оприлюднювати імена тих, хто голосував проти, як і стосовно харківського пакту.

Ще одним важливим моментом, раз уже мова зайшла про “всю Україну”, було запитання про оцей самий рух опору, акції протесту в регіонах. Конкретніше — чого того дня, 27 квітня, синхронно з акцією протесту в столиці не відбулися такі ж акції в регіонах? У тому ж Чернігові ЖОДНА з так званих опозиційних, демократичних сил не вивела на центральну площу міста на мітинг людям. УВ тому числі й БЮТ, за лідера якого на виборах проголосувало понад 60 відсотків виборців області. На це Ляшко відповів, що то була помилка, що такі акції протесту мали б того дня відбутися і обов’язково мають бути проведені 11 травня.

А чи не є ще одною помилкою й те, що народ піднімають голими фразами, а не потужними політичними аргументами? Вони є, але народ їх не чує. І не лише через окупованість і продажність нашого медіа-простору, а й від млявості опозиції. Де вони, мільйони бодай хоч листівок, донесених до кожного громадянина, де б спростовувалася нахабна брехня влади про “благо” газових угод, “зупинення тарифів і цін”. І при такій ситуації в медіа-просторі демократичні сили мали б нарешті подумати про підтримку, розвиток, створення державницьких мас-медіа.

Продовжує тему “всієї України” й такий важливий момент, як позиція місцевої влади — органів самоврядування, останньої ще не узурпованої частини влади в державі. Ця позиція надзвичайно важлива, бо це вже серйозно, коли цілі обласні ради, поки що, на жаль, лише в Галичині, ухвалюють резолюції з вимогою скасування ганебної угоди з Росією. Але про яку гілку влади ми говоримо? Ту, що фактично паралізована рішенням парламенту про скасування місцевих виборів і “занесення” їх невідомо куди? За що голосувала й частина фракції НУ-НС. І тепер ми слізно апелюємо до цієї місцевої влади?

Так от Ляшко заявив: БЮТ спробує “пробити” ухвалення такої резолюції сесією Чернігівської міської ради. Ці сподівання розвіялися вже наступного дня. Навряд чи подібні ухвали приймуть й інші міські та районні ради області. То невже і винесення на трибуну парламенту проекту постанови про розблокування місцевих виборів — також “марна затія”?

А ключова тема — єдність дій опозиції. Це буде найважче — забути, як сказав Анатолій Гриценко, “про всі рейтинги, вибори, особистісні конфлікти і стати в один ряд”. Але наші політичні лідери зобов’язані це зробити. І в цьому русі на захист України мають бути поруч, на рівних, всі ці політики: назву їх в алфавітному (саме так!) порядку: Гриценко, Кириленко, Костенко, Тимошенко, Тягнибок, Ющенко, Яценюк. І тоді в цей ряд стане (вже не за алфавітом, а за чином) український народ.

Петро АНТОНЕНКО