Олександр Волощук озвався з Балкарії
У квітні нинішнього року «Сіверщина» розповідала про перебування чернігівського мандрівника і письменника Олександра Волощука в Кабардино-Балкарії. Нагадаємо, що в місті Тирниауз він займався написанням книги на замовлення місцевої православної церкви. Нині Олександр знову перебуває у Тирниаузі і нещодавно надіслав звідти на адресу нашої газети електронного листа. «Я знову в Приельбруссі, і знову мешкаю у православному приході тирниаузького Свято-Георгіївського храму. Завершую свою роботу над написанням і доведенням до видавництва книги «Проповедь смертью», присвяченій пам’яті першого настоятеля Свято-Георгіївської церкви ієрея Ігоря Розіна. Ця людина дуже шанована серед православних людей Кабардино-Балкарії, він став першим християнським священиком, який прийняв мученицьку смерть на Кавказі у ХХІ столітті (у травні 2001 року Ігор Розін був убитий прямо у храмі фанатиком-вахабітом), і дуже багато зробив для утвердження православної віри у горах Балкарії.
Однак літературною працею моє нинішнє перебування у Тирниаузі не обмежується. 15-16 серпня я брав участь у незвичній експедиції на Ельбрус, завданням якої був пошук останків радянських солдат, що загинули в боях за оборону Кавказа 70 років тому. Тоді, у вересні 1942-го, на Ельбрусі і прилеглих перевалах засіли німецькі гірські стрілки дивізії «Едельвейс». Вибити їх звідти намагалися солдати роти лейтенанта І. Григор’янца, але на льодовику Гарабаші потрапили під прицільний шквальний вогонь гітлерівців. Із 104 бійців роти у живих залишилось тільки троє…
Кожного року льодовики Ельбруса виносять останки загиблих радянських солдат, минулого літа було знайдено тіла дванадцяти з них. В експедиції 2012 року крім місцевих пошуковців і автора цих рядків також брав участь нинішній настоятель тирниаузького храму отець Ігор (Васильєв). Адже мало знайти останки загиблих воїнів і поховати, по-християнськи правильно відспівати їх, дати спокій душам убієнних. На льодовику Гарабаші нами було знайдено фрагменти тіл кількох солдат роти Григор’янца, а отець Ігор відслужив над ними панахиду. І нехай не над мертвими тілами, а над тим, що від них залишилось під впливом часу і криги, нехай не на кладовищі, а на льодовику, але прозвучали слова православного священика: «Господи, упокій душі убієнних воїнів, …… і прости їм усі гріхи їхні…»
На льодовику Терскол нас чекала ще одна «знахідка» - тіло невідомого альпініста, який загинув на Ельбрусі, судячи з усього, від трьох до шести років тому. Встановленням його особи мали б займатися рятувальники Ельбруського загону МНС, але вони не поспішають цього робити. Тож разом з отцем Ігорем намагаємося зробити це самотужки, але маємо лише одну «зацепку» - наручний годинник загиблого (тіло альпініста муміфікувалося і значною мірою пошкоджене хижими птахами).
Крім написання книги і експедиційної діяльності, здійснюю одиночні походи по Приельбруссю: Карачай, Скелястий хребет, теплі джерела Джилису, високогірне озеро Силтранкьоль, Чегемська ущелина. Також зустрічався у Нальчику з головою українського національно-культурного центру «Дніпро» Світланою Харенко. Про діяльність української громади Кабардино-Балкарії я писав у «Кавказькому щоденнику», тож тепер презентував Світлані примірник цієї книги.
У вересні планую взяти участь ще в одній пошуковій експедиції, тепер вже на прикордонному з Грузією перевалі Чіперазау. А також здійснити поїздку по Інгушетії, Чечні і Дагестану, щоб зустрітися з давніми знайомими і подарувати їм свого «Кавказького щоденника». У Чернігів планую повернутися на початку жовтня».
Олександр ВОЛОЩУК,
З Тирниауза (Кабардино-Балкарія)
| Читайте також |
| Коментарі (0) |