"Обігрів космосу..."
Захоплення фіно-угорським світом, а передусім ерзяністикою, призвело у 2000-их роках до знайомства і теплих взаємин із двома великими постатями філологічної науки - Орестом Ткаченком та Костем Тищенком. Перший відійшов у листопаді 2021 року на 96-му році життя, а другий от позаучора - на 82-му.
Обидвоє відомі у багатьох галузях мовознавства, але найменше як фінознавці. Але саме знайомство з фіно-волзькими мовами, передусім ерзянською - санскритом фіно-угорського мовного світу, - робило Ткаченка і Тищенкв володарями золотих ключиків до прадавнього світу Европи, а значить і Прадавньої України.
Наприклад, Орест Ткаченко чітко атрибутував кілька слів та конструкцій в українській мові як запозичення і вплив ерзянської (оте знамените "рясно"), а Тищенко кількість унікальних запозичень з ерзянської мови доводив до 20-ти (назви дерев, риб, тварин, окремі дієслова). Це не просто натякало на маловідомий період українсько-ерзянської дисперсної межі, коли ще й думки не було про "народ-між-нами" (русскіє?) А й підтверджувало припущення Жана Ґобіно про помітну частку фінської крови в самих українцях. Сам же Кость Тищенко пішов ще далі, наполягаючи на тому, що частина гідронімії Чернигівської области також походить з ерзянської мови (от хоча б річка Борзна).
Звісно, всі ці речі ще будуть предметом дискусій - професійних і не дуже...
Що є поза дискусією? Світла вдача, товарискість і вишукане почуття гумору обох цих людей, з якими мав щастя спілкуватися. Від Костя Тищенка засвоїв фразу, якою той малював долю багатьох українських ініціятив - "Обігрів космосу..." Тобто брак цілеспрямованої, результативної справи, які треба конче доводити до кінця.
Ткаченко і Тищенко - люди 2020-их років. Вони кожен день довгого життя спалювали у глибинних печах України, розпікали камінь, який даватиме тривку тепловіддачу. І не дарма їхня нація на шляху до спалення найбридкішої купи сміття - Московії. Вони обидвоє не давали їй шансів на жодне майбутнє.
Ростислав МАРТИНЮК
Обидвоє відомі у багатьох галузях мовознавства, але найменше як фінознавці. Але саме знайомство з фіно-волзькими мовами, передусім ерзянською - санскритом фіно-угорського мовного світу, - робило Ткаченка і Тищенкв володарями золотих ключиків до прадавнього світу Европи, а значить і Прадавньої України.
Наприклад, Орест Ткаченко чітко атрибутував кілька слів та конструкцій в українській мові як запозичення і вплив ерзянської (оте знамените "рясно"), а Тищенко кількість унікальних запозичень з ерзянської мови доводив до 20-ти (назви дерев, риб, тварин, окремі дієслова). Це не просто натякало на маловідомий період українсько-ерзянської дисперсної межі, коли ще й думки не було про "народ-між-нами" (русскіє?) А й підтверджувало припущення Жана Ґобіно про помітну частку фінської крови в самих українцях. Сам же Кость Тищенко пішов ще далі, наполягаючи на тому, що частина гідронімії Чернигівської области також походить з ерзянської мови (от хоча б річка Борзна).
Звісно, всі ці речі ще будуть предметом дискусій - професійних і не дуже...
Що є поза дискусією? Світла вдача, товарискість і вишукане почуття гумору обох цих людей, з якими мав щастя спілкуватися. Від Костя Тищенка засвоїв фразу, якою той малював долю багатьох українських ініціятив - "Обігрів космосу..." Тобто брак цілеспрямованої, результативної справи, які треба конче доводити до кінця.
Ткаченко і Тищенко - люди 2020-их років. Вони кожен день довгого життя спалювали у глибинних печах України, розпікали камінь, який даватиме тривку тепловіддачу. І не дарма їхня нація на шляху до спалення найбридкішої купи сміття - Московії. Вони обидвоє не давали їй шансів на жодне майбутнє.
Ростислав МАРТИНЮК
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
