Незриме дзеркало

Траплялися цілком неймовірні речі. Ми могли десь мирно сидіти чи йти, а він каже: «Зараз із лісу вийде чоловік і рушить у наш бік». І це ставалося. Або: «Зараз наш пес схопиться і поженеться за зайцем…» Або: «Сьогодні ти знайдеш шапку, яку вчора загубив…» Або: «Не беремо з собою їду, нас у дорозі нагодують». Або: «Напиши листа – сам знаєш, хто чекає…» Або: «Скоро в селі задзвонять за померлим…» Або: «Залиш на ґанку жбан квасу. Прийде якийсь посильний, хай нап’ється…» Або: «Не підходь до того дерева, там гадина спить…» І щоразу його припущення справджувалися.

«Звідки ви це знаєте?» – спантеличено питав я.
«Бачу».

«Як бачите?»
«Бачу дещо в примарному дзеркалі. А більше здогадуюся, відчуваю…»

«У дзеркалі?»
«Розумієш, є зримий світ, є усесвіт і є твій маленький світик… Коли ти ввесь (тілом, умом і духом) занурюєшся в довколишній світ, то твій нутряний світик ніби розчиняється в усесвітньому, розсувається запона зримого і тобі відкриваються приховані знаки. Внутрішній зір тонший, ніж очний. Зблиснула думка – і воно сталося. Тебе почуто. Чи, може, сталося тому, що думка, чуття його випередили. Себто – ти почув, що тобі передано… Наче жива іскра пробігла. Вряди-годи це відчуває кожен. Та люди воліють вважати його дивним збігом. Насправді все набагато глибше. Повір мені, наша чутлива душа не спить навіть тоді, коли ми спимо. Вона крилата, зряча і віща… Скажу тобі про нашу душу найсокровенніше. Це вона вибирає і ненав’язливо диктує нам слушний час, несхибний путь, мудрий спосіб, прийнятний ритм життя. Й коли ми не прислухаємося до цього, то пригнічуємо її, виснажуємо її сили. А отже, й свої. Наша присутність на Землі вимірюється не терміном перебування тут, а обсягом залишеної душевної енергії».

Я розглядався довкола – жодного задзеркалля! Бачив тільки те, що бачив. У нас був різний зір, різні діоптрії.
До речі, в нього ніколи не було на стінах ні годинника, ні дзеркала.

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Золотий час. Одкровення карпатського знатника".