Найкращий у світі борщ

Марину поклали в лікарню з важкою недугою.

- Знайте, що надовго, бо за день-два вашу хворобу не вилікувати, - сказав лікар, а жінка зажурилася, бо вдома велике господарство, діти й повно вічної жіночої роботи. Сам чоловік не впорається, бо мусить на роботу бігти.

Жінка зітхнула важко, але що вдієш. Чоловік погладив дружину по обличчю й сказав:
- Не журися. Аби ти здорова, а ми не пропадемо за цей час.
- Ви до мене часто не приїжджайте, - каже Марина. - Час не тратьте.
- То вже наш клопіт, - тільки й мовив чоловік і з важким серцем покинув дружину.

Марина з Остапом живе не перший рік. Знає, що чоловік її любить, часто допомагає в різній жіночій роботі. Єдине, чого не вміє, готувати їсти. Якось не дав йому Бог цього таланту. Тому кухня завжди була на Марині. Та жінка й не нарікала, бо то ніби само собою зрозуміло - жінка має готувати для родини.

Хто тепер варитиме, журиться Марина, діти ходитимуть голодні. А як не голодні, то їстимуть несмачне. Думки в Марининій голові б'ються, як синиці в шибку. А що, як хвороба виявиться... Ні. Геть страшні передбачення. Усе буде добре. Он і лікар сказав, що все вилікує, треба лише час.

Так день-два жінка печалиться, але щодня приїжджає Остап, привозить якісь магазинні лакітки, розповідає про дітей, і Марина трохи заспокоюється. Хоче спитати, що вони їдять, але боїться образити чоловіка.
Сьогодні маму навідав старший син. Миколці вже чотирнадцятий рік, хлопчик - перший батьків помічник.

- Ти, Миколко, не голодний, - злегка запитує Марина.
- Ні, мамо, тато такого борщу зварили, що я в житті ліпшого не їв.

Марина спершу дивується, а потім у душі виникає щось схоже на ревнощі: "У житті не їв? Та хто може смачніший за мене борщ зварити?!"

Але сина зовнішньо спокійно запитує:
- І що то за борщ такий?
- Тато взяли та накришили майже повну каструлю м'яса, додали вашу борщову заправку з банки і довго все те варили. Такий борщ вийшов, що не відірватися.

Марина сміється щиро й цілує сина в чоло.

Ганна АРСЕНИЧ - БАРАН