« На городі – бузина . . . »
«…а в Києві – дядько» – легко продовжать популярну приказку. От звідки вони беруться, як народжуються народні прислів`я, приказки? Короткі, влучні, дотепні, з текстом і підтекстом. Скажімо, що за цією приказкою? Схоже, це коли хтось «ліпить, як горбатого до стінки» чи торочить щось «ні к селу, ні к гОроду». О, знову приказки. Ну як без них!
Поговоримо про бузину, нашу рідну українську рослину, власне, рослину середньої смуги Європи, де ми є. Звісно, ця скромна рослина оспівана менше, ніж та ж калина чи береза, верба, але все ж…
Хоч я і дитя природи, сільський хлопець, виріс біля Десни, її річечок, озер, розкішних лук, але не похвалюся таким уже великим знанням природи. Не те, що між найкращий друг від самого дитинства Коля. Якось на лузі біля річки, за дві сотні метрів від наших хат у селі, показує мені червневе буйнотрав`я і запитує, скільки я тут знаю трав? Кажу: може, з десяток, починаю несміло називати. А Коля сказав, що якось нарахував тут 36 трав, і це далеко не все.
Одначе, дещо про бузину знаю і я. Щось від дитинства, щось почуте, прочитане. Поділюся. Адже саме зараз бузина так буйно зацвіла, і цвістиме ще добрих два тижні, в різних місцях по-різному.
Бузину вживають: їдять ягоди, п`ють настій квіток. Мова про неї як лікарську рослину, з незліченної їх кількості у нас в Україні. Але перед цим скажу просто як про страву. Пироги з бузиною – одна з таких страв дитинства. Звісно, з маминої, сільської печі. Ніяких там газових чи електричних духовок. Тим паче, електрику в моє село протягли, коли я служив у свої 20 років в армії. А газ – коли мені виповнилося 40. Взагалі-то, пироги з ягодами бузини, хоч і з печі, – це на любителя. Бо ягоди ці, як то кажуть, «приторні», без кислинки. Те ж саме – і щодо киселю з ягід, який начебто теж побутував, але цього вже й не пригадаю.
Щодо харчів, то існує продукт і з квіток. Це мед з бузинового цвіту. Рецепт легко знайдете в інтернеті. Я колись, вичитавши в якійсь книжці, спробував був зробити. Мабуть, мені не вистачило терпіння, але до стадії смачного сиропу дійшло. Втім, мені сусід в селі сказав, що, власне, меду як такого, густого, тягучого, з квітів і не вийде, а медом отой напій і називають. Може бути. Адже і той старовинний напій, який недавно відродили українські пасічники і який дехто примітивно називає «медовухою», насправді має назву «питний мед».
А тепер про лікувальні властивості бузини. Щодо ягід – зекономлю час, теж легко знайдете деінде. А от щодо квіток бузини скажу. Це один з найбільш ефективних засобів від застуди, кашлю, до того ж, дуже простий. Увечері столову ложку сухого цвіту бузини заливаєте склянкою гарячого кип`ятку, окропу. І просто настоюєте, як от ми нині звикли чай в пакетах. Ні кип`ятити, ні відварювати не треба. Хвилин за 10 -15 настій готовий. Випийте, процідивши, всю склянку. Але не гарячим, теплим. Можна й дві склянки. І під ковдру. Бо це перед самим сном. За день, максимум два – застуди, кашлю не буде. Оскільки нині заслаблий люд чхає і кашляє і серед літа, то можна не чекати засушених квіток: замініть свіжими. Тільки вдвічі більшою кількістю. Адже треба дві чи й більше ложок свіжих, щоб вийшла ложка сушених.
Зриваючи з куща суцвіття, гляньте під квітки, там на ніжках суцвіть можуть бути чорні цяточки. Таких не рвіть.
Що ще про бузину? Давнього, екзотичного. Колись робили фарбу з бузини, якою фарбували, скажімо, полотняні штани. Але це треба вміючи. Та й не будете ви це робити: у кожного вдома завалено одягом, як у секонд-хенді. Робили бузинове чорнило. Але хто зараз пише чорнилом, навіть звичайним. І взагалі чи багато нині ПИШУТЬ? У сенсі – пишуть. Скоро розучимося. Он і я зараз клацаю це на клавіатурі комп`ютера.
Кажуть, кущ бузини відлякує мишей і пацюків. Хто в це вірить – саджає кущик, скажімо, біля хліва чи погребу.
А зараз про одну дитячу забавку. З дуже давнього мого дитинства. Я не настільки наївний, щоб заохотити нинішню дітвору до подібних наших забавок. Як ото ми тоді грали «в лиса», «в сонце», «в «цурки». Бо все розумію, бачачи, як мої внуки годинами й днями не вилазять зі смартфонів. Тому розкажу, бодай, сам для себе.
Ми робили з бузини «пирскалки». Зрізуємо стебло бузини, не бічну гілку, а прикореневе, що йде із землі. Бо треба гарного діаметра. Але не при самій землі, бо там стебло вже «задерев`яніло», а нам потрібне з м`якою пористою серцевиною. Відрізаємо шмат стебла, сантиметрів 25. Зчищаємо кору, вона зайва. І пробиваємо серцевину паличкою чи дротом, тобто виштовхуємо губчату, схожу на вату цю серцевину. У нас вийшла трубочка. В один кінець, зазвичай, меншого діаметру, забиваємо корок, затичку. Туго-туго. Коротеньку, десь на сантиметр - півтора. Можна з вербової гілочки, вона м`якенька. Бо нам у цій затичці треба прокрутити, скажімо, гвіздком, отвір. Далі робимо «шпінь». Паличку, яку на кінці обмотуємо шпагатом. Так, щоб вона туго ходила в трубочці. Коротше, ми зробили маленький насос, схожий на велосипедний. Тепер стромляємо кінчик із затичкою у воду, тягнемо «шпінь» на себе, всмоктуємо воду. «Водомет» готовий. Якщо чималого розміру, а «шпінь» різко штовхнути вперед, струмінь вдарить метрів і до 10-ти. Прямо в мордочку вашим партнерам по забаві. Нічим не гірше, ніж десь у тропічних країнах свято обливання водою.
Зосталося згадати більш популярну у нас тоді назву «пирскалки». Трошки, вибачте, фривольну, але ж це наш сільський фольклор, говірка. Чого варті наші сороміцькі частівки з цієї ж «опери». Словом, ми називали це «сцікавка».
Перепрошую за цей ліричний відступ. Але щось і самому захотілося зробити цю штуковину, попирскати на когось.
«На городі бузина…» Власне, вона здебільшого росте не на самому городі, а в його закутках, біля паркану. А останні роки, переступивши паркан, по той бік його, під городом. На городі хто буде її терпіти. Бузина – дуже плодюча, від кожного кущика миттю вихоплюються із землі все нові стебла. Тільки прозіваєш – пішли нові кущі. Хіба що спеціально садять кущ чи два в кутку городу.
Я теж так роблю, маю гарний кущ в кінці саду. У мене взагалі там специфічна зона. Всяка дурня, як скаже хтось практичний і хазяйновитий. Я теж не зовсім лінивий, бо це додаток до мого величенького саду, з доброю пів сотнею фруктових дерев і ягідних кущів. От в кінці його і розводжу «дурню». Бузина. Лісовий горіх, цебто ліщина. Материнка (виростає вище колін, ледве встигаю зрізувати і сушити). Шипшина, яку ми звемо «шиповник». Звісно, калина. Кизил. Сумах (оцтове дерево). Обліпиха. Глід . У травні і в парку за садом його було видимо-невидимо. Майже нікому не виявився потрібний, цей навіть ЦВІТ ГЛОДУ. За цілих два тижні цвітіння. Ще є ірга круглолиста. Це кущі, точніше, густо росте високими стеблами. Паркова південна рослина. Лікувальні ягоди. Цікаві тим, що коли ви прозівали їх зірвати наприкінці літа, щоб посушити, вони самі засохнуть за стеблах і висітимуть хоч і всю зиму. Свіжі ягоди схожі на смородину, але більше на крушину (чи хто знає, що це за кущі нашого придеснянського лугу?)
Нарешті два кущі барбарису. Колись він ріс у кожному дворі чи під двором. Нині майже зник. Років 15 тому я відкопав два стебельця з кущів під двором у мами згаданого Колі – тітки Галі, вічна пам'ять. Вона померла кілька років тому, у 99 років, будучи найстарішою в нашому селі.
Якось, коли ягоди доспіли, мій внук і його однолітки скуштували їх. Сподобалося. І один каже: «Це як цукерки «Барбарис». Я тоді подумав, що світ таки перевернувся. Бо правильно було б сказати, що цукерки схожі на ці ягоди. Але річ у тім, що цукерки вони їдять, а ягоди ні.
В останні роки ягоди бузини скуповують заїжджі заготовачі. Звісно, за безцінь, як і все у селян. На цьому ж і тримається бізнес «купи – продай». Та й товар, у вигляді сировини, куплять у тебе прямо вдома. Кудись же він іде, на якісь потреби. Багато не заробиш, здаючи це, але щось можна заробити пенсіонерові чи тому ж школярику, відірвавшись від смартфона. Бо коли бузина дозріє, нею, ягодами, будуть обвішані всі сільські паркани.
Особливо густо бузина розростається на порожніх дворищах. Вона ЗАМІНЮЄ колишніх господарів. Адже і у моїх селах, де я зробив ці фото, – ця ж сумна статистика соціального наступу на українське село і селян в останні років 50 – 60. Я про моє рідне село Авдіївку, про друге моє село Ковчин, село моєї мами Оксани, село, де я, після нашої восьмирічки, закінчував середню школу. А статистика така: на кожні 10 дворів 3 – 4 порожні, Максимум – літують, пораються на городах діти і внуки колишніх господарів, наїздами з районного чи обласного центру. Ось і на одному з фото - цілий нежилий шмат вулиці. Між іншим, центральної. І це не якась глушина, це велике, красиве древнє село Ковчин, у самому центрі області. Те ж і у моєму селі Авдіївка. А їх же з обласним і недавнім райцентром Куликівкою з`єднує чудовий автобусний маршрут: Куликівка – Ковчин – Авдіївка – Горбово – Виблі – Чернігів. По 4 рейси щодня в обидва боки!
…А бузина квітує. Буйно. Розкішно. Насушіть бодай трохи її цвіту. Почалося літо…
Петро АНТОНЕНКО
Поговоримо про бузину, нашу рідну українську рослину, власне, рослину середньої смуги Європи, де ми є. Звісно, ця скромна рослина оспівана менше, ніж та ж калина чи береза, верба, але все ж…
Хоч я і дитя природи, сільський хлопець, виріс біля Десни, її річечок, озер, розкішних лук, але не похвалюся таким уже великим знанням природи. Не те, що між найкращий друг від самого дитинства Коля. Якось на лузі біля річки, за дві сотні метрів від наших хат у селі, показує мені червневе буйнотрав`я і запитує, скільки я тут знаю трав? Кажу: може, з десяток, починаю несміло називати. А Коля сказав, що якось нарахував тут 36 трав, і це далеко не все.
Одначе, дещо про бузину знаю і я. Щось від дитинства, щось почуте, прочитане. Поділюся. Адже саме зараз бузина так буйно зацвіла, і цвістиме ще добрих два тижні, в різних місцях по-різному.
Бузину вживають: їдять ягоди, п`ють настій квіток. Мова про неї як лікарську рослину, з незліченної їх кількості у нас в Україні. Але перед цим скажу просто як про страву. Пироги з бузиною – одна з таких страв дитинства. Звісно, з маминої, сільської печі. Ніяких там газових чи електричних духовок. Тим паче, електрику в моє село протягли, коли я служив у свої 20 років в армії. А газ – коли мені виповнилося 40. Взагалі-то, пироги з ягодами бузини, хоч і з печі, – це на любителя. Бо ягоди ці, як то кажуть, «приторні», без кислинки. Те ж саме – і щодо киселю з ягід, який начебто теж побутував, але цього вже й не пригадаю.
Щодо харчів, то існує продукт і з квіток. Це мед з бузинового цвіту. Рецепт легко знайдете в інтернеті. Я колись, вичитавши в якійсь книжці, спробував був зробити. Мабуть, мені не вистачило терпіння, але до стадії смачного сиропу дійшло. Втім, мені сусід в селі сказав, що, власне, меду як такого, густого, тягучого, з квітів і не вийде, а медом отой напій і називають. Може бути. Адже і той старовинний напій, який недавно відродили українські пасічники і який дехто примітивно називає «медовухою», насправді має назву «питний мед».
А тепер про лікувальні властивості бузини. Щодо ягід – зекономлю час, теж легко знайдете деінде. А от щодо квіток бузини скажу. Це один з найбільш ефективних засобів від застуди, кашлю, до того ж, дуже простий. Увечері столову ложку сухого цвіту бузини заливаєте склянкою гарячого кип`ятку, окропу. І просто настоюєте, як от ми нині звикли чай в пакетах. Ні кип`ятити, ні відварювати не треба. Хвилин за 10 -15 настій готовий. Випийте, процідивши, всю склянку. Але не гарячим, теплим. Можна й дві склянки. І під ковдру. Бо це перед самим сном. За день, максимум два – застуди, кашлю не буде. Оскільки нині заслаблий люд чхає і кашляє і серед літа, то можна не чекати засушених квіток: замініть свіжими. Тільки вдвічі більшою кількістю. Адже треба дві чи й більше ложок свіжих, щоб вийшла ложка сушених.
Зриваючи з куща суцвіття, гляньте під квітки, там на ніжках суцвіть можуть бути чорні цяточки. Таких не рвіть.
Що ще про бузину? Давнього, екзотичного. Колись робили фарбу з бузини, якою фарбували, скажімо, полотняні штани. Але це треба вміючи. Та й не будете ви це робити: у кожного вдома завалено одягом, як у секонд-хенді. Робили бузинове чорнило. Але хто зараз пише чорнилом, навіть звичайним. І взагалі чи багато нині ПИШУТЬ? У сенсі – пишуть. Скоро розучимося. Он і я зараз клацаю це на клавіатурі комп`ютера.
Кажуть, кущ бузини відлякує мишей і пацюків. Хто в це вірить – саджає кущик, скажімо, біля хліва чи погребу.
А зараз про одну дитячу забавку. З дуже давнього мого дитинства. Я не настільки наївний, щоб заохотити нинішню дітвору до подібних наших забавок. Як ото ми тоді грали «в лиса», «в сонце», «в «цурки». Бо все розумію, бачачи, як мої внуки годинами й днями не вилазять зі смартфонів. Тому розкажу, бодай, сам для себе.
Ми робили з бузини «пирскалки». Зрізуємо стебло бузини, не бічну гілку, а прикореневе, що йде із землі. Бо треба гарного діаметра. Але не при самій землі, бо там стебло вже «задерев`яніло», а нам потрібне з м`якою пористою серцевиною. Відрізаємо шмат стебла, сантиметрів 25. Зчищаємо кору, вона зайва. І пробиваємо серцевину паличкою чи дротом, тобто виштовхуємо губчату, схожу на вату цю серцевину. У нас вийшла трубочка. В один кінець, зазвичай, меншого діаметру, забиваємо корок, затичку. Туго-туго. Коротеньку, десь на сантиметр - півтора. Можна з вербової гілочки, вона м`якенька. Бо нам у цій затичці треба прокрутити, скажімо, гвіздком, отвір. Далі робимо «шпінь». Паличку, яку на кінці обмотуємо шпагатом. Так, щоб вона туго ходила в трубочці. Коротше, ми зробили маленький насос, схожий на велосипедний. Тепер стромляємо кінчик із затичкою у воду, тягнемо «шпінь» на себе, всмоктуємо воду. «Водомет» готовий. Якщо чималого розміру, а «шпінь» різко штовхнути вперед, струмінь вдарить метрів і до 10-ти. Прямо в мордочку вашим партнерам по забаві. Нічим не гірше, ніж десь у тропічних країнах свято обливання водою.
Зосталося згадати більш популярну у нас тоді назву «пирскалки». Трошки, вибачте, фривольну, але ж це наш сільський фольклор, говірка. Чого варті наші сороміцькі частівки з цієї ж «опери». Словом, ми називали це «сцікавка».
Перепрошую за цей ліричний відступ. Але щось і самому захотілося зробити цю штуковину, попирскати на когось.
«На городі бузина…» Власне, вона здебільшого росте не на самому городі, а в його закутках, біля паркану. А останні роки, переступивши паркан, по той бік його, під городом. На городі хто буде її терпіти. Бузина – дуже плодюча, від кожного кущика миттю вихоплюються із землі все нові стебла. Тільки прозіваєш – пішли нові кущі. Хіба що спеціально садять кущ чи два в кутку городу.
Я теж так роблю, маю гарний кущ в кінці саду. У мене взагалі там специфічна зона. Всяка дурня, як скаже хтось практичний і хазяйновитий. Я теж не зовсім лінивий, бо це додаток до мого величенького саду, з доброю пів сотнею фруктових дерев і ягідних кущів. От в кінці його і розводжу «дурню». Бузина. Лісовий горіх, цебто ліщина. Материнка (виростає вище колін, ледве встигаю зрізувати і сушити). Шипшина, яку ми звемо «шиповник». Звісно, калина. Кизил. Сумах (оцтове дерево). Обліпиха. Глід . У травні і в парку за садом його було видимо-невидимо. Майже нікому не виявився потрібний, цей навіть ЦВІТ ГЛОДУ. За цілих два тижні цвітіння. Ще є ірга круглолиста. Це кущі, точніше, густо росте високими стеблами. Паркова південна рослина. Лікувальні ягоди. Цікаві тим, що коли ви прозівали їх зірвати наприкінці літа, щоб посушити, вони самі засохнуть за стеблах і висітимуть хоч і всю зиму. Свіжі ягоди схожі на смородину, але більше на крушину (чи хто знає, що це за кущі нашого придеснянського лугу?)
Нарешті два кущі барбарису. Колись він ріс у кожному дворі чи під двором. Нині майже зник. Років 15 тому я відкопав два стебельця з кущів під двором у мами згаданого Колі – тітки Галі, вічна пам'ять. Вона померла кілька років тому, у 99 років, будучи найстарішою в нашому селі.
Якось, коли ягоди доспіли, мій внук і його однолітки скуштували їх. Сподобалося. І один каже: «Це як цукерки «Барбарис». Я тоді подумав, що світ таки перевернувся. Бо правильно було б сказати, що цукерки схожі на ці ягоди. Але річ у тім, що цукерки вони їдять, а ягоди ні.
В останні роки ягоди бузини скуповують заїжджі заготовачі. Звісно, за безцінь, як і все у селян. На цьому ж і тримається бізнес «купи – продай». Та й товар, у вигляді сировини, куплять у тебе прямо вдома. Кудись же він іде, на якісь потреби. Багато не заробиш, здаючи це, але щось можна заробити пенсіонерові чи тому ж школярику, відірвавшись від смартфона. Бо коли бузина дозріє, нею, ягодами, будуть обвішані всі сільські паркани.
Особливо густо бузина розростається на порожніх дворищах. Вона ЗАМІНЮЄ колишніх господарів. Адже і у моїх селах, де я зробив ці фото, – ця ж сумна статистика соціального наступу на українське село і селян в останні років 50 – 60. Я про моє рідне село Авдіївку, про друге моє село Ковчин, село моєї мами Оксани, село, де я, після нашої восьмирічки, закінчував середню школу. А статистика така: на кожні 10 дворів 3 – 4 порожні, Максимум – літують, пораються на городах діти і внуки колишніх господарів, наїздами з районного чи обласного центру. Ось і на одному з фото - цілий нежилий шмат вулиці. Між іншим, центральної. І це не якась глушина, це велике, красиве древнє село Ковчин, у самому центрі області. Те ж і у моєму селі Авдіївка. А їх же з обласним і недавнім райцентром Куликівкою з`єднує чудовий автобусний маршрут: Куликівка – Ковчин – Авдіївка – Горбово – Виблі – Чернігів. По 4 рейси щодня в обидва боки!
…А бузина квітує. Буйно. Розкішно. Насушіть бодай трохи її цвіту. Почалося літо…
Петро АНТОНЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |