Неназване

Скінчилося літо, випало яблуками перезрілими в нескошену траву. Ударилось горіхами об землю суху лунко.
Осінь бовваніє клунком груш на узбіччі ночі. Білим полозом з річки виповзає і випадає росою на хризантеми і флокси.

Серпень на останок важким лящем скинувся на присмеркове плесо умлоєного лиману. Рибальське село заснуло під зливовий спів цвіркунів і цикад. А з Шляху Чумацького падають зорі і гаснуть в густих очеретах.

Він любив подорожувати вночі. На дорогах мінімальна тиснява. Швидкість. Особливе повітря. Зовсім інше сприйняття часу. Дорога, ти, музика. Головне не пити кави, щоб не заснути за кермом.

Рух стимулює мислення. Генеруються ідеї. Одна краща іншої. Лети, мій конику, лети. Вранці відпочинемо.
Мандрівка з літа в осінь. Гірське село зустріло прохолодою і щемким запахом переходу до міжсезонного заціпеніння.

Час глінтвейну, медитацій, японської поезії, живопису олійними фарбами.
Як тебе не любити?

Валентин ЛУЧЕНКО