Зима почалася. Для мене

Ось і почалось... для мене офіційно почалась зима...

Завжди, як тільки заквашується перша банка капусти - це для мене ознака зими. Холодних темних вечорів, із завірюхою за вікном, снігом і відблисками на сніжинках, що крутяться навколо... на столі зварена картопля... не давлена, а шматочками великими... і яєшня, а поруч в мисці заправлена олійкою та з доданою цибулькою квашена капуста...
Саме ці страви у мене асоціюються неодмінно із зимою.

Хоча, може не так із зимою, як з темнотою і холодом.
Бувало, колись поїдемо в село до бабусі, крізь замети доліземо до хати, увійдемо і нарешті почнемо зігріватись...А в хаті тепло, натоплено, але темно...
Одна лампочка і та всього на 75 Вт давала не багато світла на кімнату. А більше не вмикали, бо "світло накрутить". І те тепло, яке спочатку здавалось спекою, насправді було не більше +18°С, бо дрова теж економили... а газу в селі не було.

Та й їсти не було багато. Оте порося, яке бабуся щороку зарікалась тримати, але тримала, бо "а шо їстиму" - кололось під новий рік. І це саме були часи, коли їли свіжину. Ситі часи. Всього повний погріб... ну як повний? картоплі, буряка, моркви, кормового буряка... і все... помідорів трохи у банках, а ще діжки стоять: з огірками, з яблуками і з капустою.
Отією самою квашеною капустою, яка і була основою раціону взимку. Її їли просто з діжки, смажили, тушкували, начиняли картопляники... як завгодно, бо іншого майже нічого не було.

І жили люди...
І вважали, що гарно жили...
І не темно їм було, і не холодно, і не голодували...
Всього ж вдосталь...

А тепер... лампочки не скрізь світитимуть і на вулиці не кожні два метри ліхтар - біда.
Топити квартиру будуть всього до 15-16°С у спальнях - біда.
Не буде улюблених джерків з альпійського барана, вигодованого африканськими манго та сиру італійського 100500 сортів в найближчому супермаркеті - біда.

А моя бабуся два рази на тиждень вибиралась у лавку... в магазин, який був в центрі села за 1,5 км від хати. І як колгосп дорогу не просунув, то чимчикувати вузькою протоптаною стежкою увесь шлях. А як просунув, то всього половину, бо від хати до того шляху ще дістатись треба і ніяких комунальників... люди навіть не знали, що таке існує...

А як відлига, то бабуся в печі хліб пекла... важко місити вже було, дріжджі пересушені і невідомо чи зійде тісто... але пекла, бо в магазин йти і з пенсії у 28 карбованців купувати хлібину, крізь сніг з водою по коліна... а хліб вже розібрали і наступний буде через день... охоти було ще менше.
Ото піде у чулан... вріже сала "на чотири пучки", як дід загадає... і картоплі наварить. У сковороду кине три яйця, щоб зашкварчали і на стіл...

А на столі ще капуста, квашена, жовтенька, пахуча, бо помазана олійкою... і з цибулькою міленько... ще й огірка туди для кольору, щоб не так сумно виглядало.
Ото і уся вечеря... чи сніданок... чи навіть обід... хоча на обід обов'язковий борщ... з того, що виросло і в погребі лежить... і не з тушонкою, як завжди, а зі свіжиною... поки свіжа, поки є час насолоджуватись свіжою...

Ось так і жили...
А тепер це чомусь прагнуть назвати найважчою та найскладнішою зимою, яка нас чекає.

Анатолій ЯРОВЕД