Погріб

Був колись у нас у селі вхідний погріб, усім погребам погріб, на два відділення, хоч конем у ньому грай. І було у ньому все - повна чаша. Зліва стояла діжка з квашеними кавунами, ще одна - з піспленими в гарбузі яблуками, і вершинна для мене тоді діжка - з квашеними грушами, "бЕри" на них казали, ой, які ж вони смачні та пахущі! Згадаю ото й аж жижки трусяться, попоїла б.

Ще було багацько стилажів, на яких довгими рядами стояла консервація: помідори, огірки, шовковиці, вишні, варенння на любий смак, і все воно аж гріло влітку.

Особливо мене гріла смородина, мати накопала кущів в лузі і чималу ділянку насадила, двір бо ж величезний. Ягідки такі дрібні родили і мій обов'язок - їх обірвати, якщо чесно, смородина мені та й досі сниться. Варення з неї наїлась на все життя досхочу. Всі діти на вулиці у вибивного грають, а я у відро смородину вибиваю. Час тоді зупинявся за моїм плечем, крутив дулі і показував язика. Але ж з пісні слів не викинеш, сільські будні повняться і зараз працею.

Дуже любила заглядати до погреба, як завершувались заготівлі. Сідала на купу, розпашілої од сонця картоплі, гладила її, окидала оком банки, чи ніяка не зірвала? І то я мала думала, що тепер не страшно, родина не буде голодною, бо страх голоду передався мені з бабиними розповідями, з материним молоком. Та й Старе кладивище, на якому горбок повз горбок, і ні хреста, ні пам'яті, бо заборонялось в сересер пам'ятати, неподалік від нашого двору, через обніжок і діда Некедешки двір.

От сьогодні, насолила в гірчиці огірочки та помидорчики, опустила їх до погреба, і згадала отой перший, вхідний, з дитинства, що на Тютюнниковому хуторі зостався, згадала й тихо посміхнулася.
Хто б оце квашеним кавунчиком пригостив?

Юлія МАНОЙЛЕНКО