Муза «Укртрансгазу»
Для багатьох талановитих дітей Чернігівщини Ірина Юрченко стала наставником і ніби другою мамою. Композитор, поет, педагог, вона займається з дітьми, здібними до музики. А ще вона — приваблива й успішна жінка, її захоплення стали основою кар’єри. Почавши з керівника музичної студії в селі Олишівка Чернігівського району, Ірина Юрченко стала працівником у профкомі компанії «Укртрансгаз», переїхала до столиці, де займається культурно-масовою та спортивною роботою. А на вихідні приїжджає назад в Олишівку — там у неї сім’я: чоловік і син. Про те, чи важко жінці з музичною освітою вибудувати кар’єру, як можна поєднувати роботу і сім’ю та багато іншого Ірина Юрченко розповіла «Сіверщині».
У музичну школу спочатку не взяли…
«У 4 роки вперше побачила піаніно, коли з батьками була в гостях. Я не знала, що це таке. Але почала просити його у батьків. Через 2 роки мені купили цей музичний інструмент», — розповідає Ірина Юрченко.
Потім була спроба вступити до музичної школи при музучилищі. Але майбутню композиторку не прийняли.
«Я співала фальшиво, не попадала в ноти, — говорить вона. — Тоді мене віддали займатися музикою в студію, куди брали всіх підряд. Навчалась там два чи три роки, а потім стався один випадок. Нас прослуховували, відбирали в хор. Я непогано заспівала. Учитель запитала, де я навчаюсь, і коли дізналась, що в студії, сказала, щоб я ще раз спробувала вступити в музичну школу. Я пішла сама, без батьків. Мені тоді виповнилося 10 років. Цього разу мене прийняли – відразу в третій клас».
Таким чином, із дитинства Ірина Юрченко серйозно займалася музикою, здобувала освіту. Потім вступила до музичного училища на теоретичний факультет. А після його закінчення Ірина Юрченко поїхала працювати за розподілом. Її відправили в Остер. Потім перевели в Чемер. Там зустріла свого майбутнього чоловіка, вийшла заміж, народила дитину, разом із сім’єю жила в Олишівці Чернігівського району.
«Олишівка — це селище газовиків. Мій чоловік і свекор працювали в «Укртрансгазі». В селі був клуб газовиків. У ньому влаштовували новорічні заходи для дітей, а я допомагала в організації. — розповідає Ірина Юрченко про те, як почала працювати в «Укртрансгазі» — великій компанії, яка налічує 26 тисяч працівників. — Спочатку, після народження дитини, була чотири роки в декреті. А коли моя дитина підросла, я разом із директором Олишівської школи відкрила студію естетичного виховання — за аналогією до тієї, в якій сама навчалася. Англійська, малювання, музика і танці — там я викладала всі ці предмети у дітей-дошкільнят. Потім почала працювати в компанії. Виконувала багато організаційної роботи: ми возили дітей співробітників до Чернігова та Києва на новорічну ялинку, влітку — на море, супроводжуємо, організовуємо концерти для співробітників. Нині всім цим також займаюсь — але в Києві. Чоловік працює в Олишівці. Син цього року буде вступати, я сподіваюся, що він навчатиметься в Києві».
Музика для дітей, театру і Збройних сил
Ірина Юрченко — автор збірки дитячих пісень та диску «Зимові картинки», брала участь у конкурсі на створення корпоративного гімну ДК «Укртрансгаз», як автор музики і текстів співпрацює з артистами Чернігівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка та Військово-музичним центром Сухопутних військ Збройних сил України.
Нині вона готує до друку новий диск і книгу, цього разу — весняної тематики. До речі, така діяльність потребує чималих коштів. Записувати диск Ірині Юрченко допомагають меценати, а також батьки дітей, які виконують пісні.
«Кожна пісня вимагає не однієї тисячі гривень, а всього на диску до 20 пісень. Вокал іноді оплачують батьки, допомагають меценати. Є люди, які розуміють, що мистецтво потребує субсидій».
Серед благодійників Ірина Юрченко зі вдячністю згадує підприємця, громадського діяча Володимира Поліщука і депутата міськради Юрія Богаченка.
— Чому Ви пишете саме для дітей?
— Почала писати пісні для сина. Загалом же як виникла збірка: ще працюючи в музичній студії, почала складати пісні до свят. Адже в селі з інтернетом проблема, тексти і ноти відшукувати довго і складно, простіше самій написати. Потім друкувала свої пісні в одному київському журналі, там мені порадили видати збірку. Загалом же діти дають мені багато енергії. Вони щирі, якщо їм щось подобається, в їхніх очах бачиш таке захоплення, яке дає тобі силу жити.
Сім’я на вихідних
А як творчість поєднується з буденними справами, обов’язками, побутом? Не могла оминути цих запитань. Пані Ірина відповідала щиро й відверто.
— Про творчих людей говорять, що в повсякденному житті вони можуть бути абсолютно безпорадними, що побутові турботи їх обтяжують …
— Абсолютно згодна. Я не люблю прати, прибирати, готувати. Я дуже вдячна чоловікові, що він мені допомагає. Я готую раз на тиждень, коли приїжджаю додому. В принципі, готувати я можу все. Але або я щось зварю, і ми з’їмо це за годину, або напишу пісню, і це те, що залишиться.
— Як воно — жити в іншому місті і бачити сім’ю лише на вихідних?
— Дуже хотіла працювати у великому місті. Мені, чесно кажучи, було тісно у себе в селі. У Києві дуже хороша база для репетицій: у моєму розпорядженні актова зала, піаніно, інші музичні інструменти. Там більше дітей, які мають музичне обдарування. Хоча я із задоволенням займаюся з талановитими дітьми з Олишівки та Чернігова.
— По телебаченню останнім часом дуже демонструють багато шоу талантів, таких як «Шанс», «Голос країни», «Х-фактор». Як Ви ставитесь до таких шоу?
— Це розважальні шоу, вони спрямовані на розвагу. Туди спробувати себе часто приходять люди без музичної освіти. Я вважаю, що людина, яка хоче займатися музикою, пов’язати життя зі сценою, повинна отримати базову освіту. Дилетантства не повинно бути. Якщо оцінювати роль таких шоу в культурі, я не можу сказати однозначно, що це погано. Якщо в людини є відчуття, що вона має займатися саме цією справою, а не іншою, не має значення, як вона до цього прийде. Мені, наприклад, часто говорять: що ти єрундою займаєшся? Скільки ти витрачаєш сил, свого часу, вкладаєш свої гроші. Але є люди, які мене розуміють і підтримують. Один мій знайомий філософ і письменник із Києва сказав: розумієш, якщо ти не будеш займатися своєю справою, природа тебе покарає. Я пишу, бо мені є що сказати людям. І якщо я цим не займаюся, погано себе почуваю, навіть здоров’я погіршується.
— Які Ваші улюблені композитори?
— Слухаю Моцарта, Баха, Вівальді, Глюка. Про музику Моцарта взагалі пишуть багато, що вона має лікувальну дію, сприяє розумовій діяльності, кровообігу, і в корів надої збільшуються, і рослини краще ростуть, вагітним жінкам корисно його слухати (посміхається — авт.)…
— Зовнішній вигляд викладача музики: чого не повинно бути в стилі викладача?
— Коли малюєш чи пишеш, тобі не до зачіски чи макіяжу. Але коли ти йдеш до людей, повинна виглядати бездоганно. Бо несеш собою естетику. Особливо діти, вони на тебе дивляться, уважно тебе розглядають — і зачіску, і взуття… Викладач має бути зразком. Тож не повинно бути вульгарності, неохайності чи зайвої біжутерії. Хоча біжутерію я взагалі не ношу. Якщо прикраси — то з натурального каміння і благородних металів. Одяг і взуття — теж краще з натуральних матеріалів.
Цікаво, що Ірина Юрченко, крім музичної освіти, має юридичну. Тема її дипломної роботи— авторське право на музичні твори. Ці знання допомагають вирішувати різні питання, які виникають у ході роботи.
Спілкувалась Вікторія ГАВРИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |