Мова очей

Будучи не щедрим на слова, він досконало володів мовою очей. І зізнавався, що опановував її ще з юності – в поневіряннях світами, коли не знаєш чужинської бесіди, але треба прочитати настрій і намір, захований у поглядах. Потім – у боях за Карпатську Україну, коли не було часу розвозити слова, а треба діяти одномоментно. А головно – в пущах Чорного лісу, коли вчився беззбройно полювати, щоб вижити. Зустрічаєшся очі в очі зі звіркою, птахом чи плазуном – і вгадуєш його стан і поведенцію, «зачаровуєш» його своїм поглядом. Перемагає той, у кого пильніше, меткіше, проникливіше око. Відтак це знагодилося і в таборах ГУЛАГу, де вірять не стільки словам і м’язам, скільки цільності натури, силі духа. І це прочитували в його очах і арештанти, і тюремники. Недарма саме там назвали його Вічником. Поглядом зупиняв несамовитих і розраджував стражденних… А вже потім, на довгих житейських гонах, у густолюдді цілительства очі хворих відкривали йому те, що приховувала зболена душа.
«Чи можна навчитися мові очей?» – питав я.

«Можна. Почни з того, щоб вітати поглядом кожну стрічну людину. І побачиш, скільки отримаєш безгучних відповідей. І обмінного задоволення… Хочеш прочитати погляд співбесідника, задивляйся в його очі мовчки – і побачиш безмір глибини. Замри цілим тілом, але при цьому звіряй рухи його тіла й рук. Якщо зупиниш дихання, то вчуєш його дихання, і це теж повідає про стан його душі. Якщо зупинити свої думки, то зможеш сприймати чужі думки. Але цій штуці треба довго вчитися… »

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Золотий час. Одкровення карпатського знатника".