Мойсей Фішбейн - український поет і захисник УПА
1 грудня виповнюється 75 років з дня народження Мойсея Фішбейна – неординарній постаті в сучасній українській культурі. Його батько й мати були євреями, зростав він у єврейському середовищі повоєнних Чернівців, де переважно спілкувалися російською мовою, навчався в російській школі, після її закінчення студіював у Новосибірську, багато років жив за межами України… І все ж він став свідомим українцем, органічно поєднавши своє єврейство і своє українство.
Мойсей Фішбейн (1946–2020) захищав українську мову, відстоював її чистоту. Йому належать такі слова: «Я знаю російську, і англійську, і німецьку, а також іврит і низку слов’янських мов, але не дозволю собі говорити російською, бо на кону – виживання української, а отже української культури, українського духу і самої України».
Можна багато говорити про високу майстерність Фішбейна-поета. Він, перебуваючи під впливом українських неокласиків, творив не лише словесно витончену поезію, але й глибоко інтелектуальну. Сучасний український науковець, літературознавець і перекладач Максим Стріха навіть писав, що Фішбейн дає більше першорядних віршів до української поетичної антології, ніж будь-який інший сучасний український поет.
За свою україноцентричність Фішбейнові доводилося платити – і немалу ціну. У часи застою перед ним постала дилема – або стати кегебістським стукачем й доносити на київських українських інтелектуалів, або опинитися серед дисидентів у таборах, або, в ліпшому випадку, емігрувати як євреєві в Ізраїль. Фішбейн обрав еміграцію. Однак і на «землі обітованій» йому довелося розплачуватися за свою україноцентричність.
Йоханан Петровський-Штерн, який спеціально досліджував біографію й творчість Фішбейна, зазначав, що для поета «виїзд в Ізраїль став розлученням із рідним краєм і своєрідним новим вигнанням». «Знання івриту і юдейської традиції не полегшили гіркий емігрантський досвід. Ізраїльській читацькій авдиторії Фішбейн був нецікавим. У країні в той час не було ні україномовних газет, ні українського радіо. Сотні тисяч новоприбулих олім, емігрантів з України, розмовляли переважно російською – власне, як і в Україні». До того ж в Ізраїлі не без впливу проросійської пропаганди були поширені антиукраїнські стереотипи, з якими намагався боротися Фішбейн.
«Традиційна русоцентричність, – зазначає далі Петровський-Штерн, – завадила налагодити зв’язки із Фішбейном фахівцям-славістам Єврейського університету в Єрусалимі. Неабиякий літературний і мовний талант Фішбейна не допоміг йому знайти роботу бодай репетитора чи позаштатного редактора. Він мусив влаштуватися нічним сторожем…»
Після десяти років перебування в Ізраїлі Фішбейн перебирається в Німеччину, в Мюнхен, де певний час працював в Українській редакції Радіо Свобода. Ця робота давала йому хай і обмежене, однак активне україномовне оточення. Він отримав можливості заявити про себе в медійному просторі.
Фішбейн намагався зруйнувати міфи, нав’язувані проросійською пропагандою про антисемітизм українців, які прижилися в єврейському середовищі. Зокрема, він захищав Українську Повстанську Армію.
У відповідь на слова кореспондентки «Бі-Бі-Сі» Ольги Бетко про те, що УПА звинувачують в етнічному насильстві, у тому числі щодо євреїв, Фішбейн сказав:
«Те, що ви щойно сказали про антиєврейські акції УПА, – то є провокації, які запускаються з Москви… Це брехня, буцімто УПА винищувала євреїв. Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? І я був знайомий з євреями, які служили в УПА. Наприклад, я був знайомий з доктором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Нойман, його псевдо «Максимович», був Шай Варма (псевдо «Скрипаль»), був Роман Винницький, його псевдо «Сам".
Фішбейн навіть уклав реєстр євреїв, які воювали в УПА, з біографічними довідками про цих людей і з коментарями. Він навіть говорив про те, що якби жив у час Другої світової війни, то пішов би в УПА. Цікаво, чи кожен українець міг би сказати таке?
Коли з розвалом СРСР та постанням незалежної України виникла можливість Фішбейну приїздити на землю, де народився, він почав це робити. Займався благодійницькою діяльністю. Наприклад, допомагав дітям, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. Зрештою, в 2003 році Фішбейн остаточно повернувся в Україну. Невдовзі після цього він гаряче підтримав Помаранчеву революцію, агітуючи за Віктора Ющенка.
Тут, в Україні, пройшли останні роки Фішбейна. Тут він і відійшов у вічність. Був похований у Києві на Байковому кладовищі, одягнутий у вишиванку. А труну покрили українським прапором.
Петро КРАЛЮК (Скорочено. Повністю тут: Радіо "Свобода")
Мойсей Фішбейн (1946–2020) захищав українську мову, відстоював її чистоту. Йому належать такі слова: «Я знаю російську, і англійську, і німецьку, а також іврит і низку слов’янських мов, але не дозволю собі говорити російською, бо на кону – виживання української, а отже української культури, українського духу і самої України».
Можна багато говорити про високу майстерність Фішбейна-поета. Він, перебуваючи під впливом українських неокласиків, творив не лише словесно витончену поезію, але й глибоко інтелектуальну. Сучасний український науковець, літературознавець і перекладач Максим Стріха навіть писав, що Фішбейн дає більше першорядних віршів до української поетичної антології, ніж будь-який інший сучасний український поет.
За свою україноцентричність Фішбейнові доводилося платити – і немалу ціну. У часи застою перед ним постала дилема – або стати кегебістським стукачем й доносити на київських українських інтелектуалів, або опинитися серед дисидентів у таборах, або, в ліпшому випадку, емігрувати як євреєві в Ізраїль. Фішбейн обрав еміграцію. Однак і на «землі обітованій» йому довелося розплачуватися за свою україноцентричність.
Йоханан Петровський-Штерн, який спеціально досліджував біографію й творчість Фішбейна, зазначав, що для поета «виїзд в Ізраїль став розлученням із рідним краєм і своєрідним новим вигнанням». «Знання івриту і юдейської традиції не полегшили гіркий емігрантський досвід. Ізраїльській читацькій авдиторії Фішбейн був нецікавим. У країні в той час не було ні україномовних газет, ні українського радіо. Сотні тисяч новоприбулих олім, емігрантів з України, розмовляли переважно російською – власне, як і в Україні». До того ж в Ізраїлі не без впливу проросійської пропаганди були поширені антиукраїнські стереотипи, з якими намагався боротися Фішбейн.
«Традиційна русоцентричність, – зазначає далі Петровський-Штерн, – завадила налагодити зв’язки із Фішбейном фахівцям-славістам Єврейського університету в Єрусалимі. Неабиякий літературний і мовний талант Фішбейна не допоміг йому знайти роботу бодай репетитора чи позаштатного редактора. Він мусив влаштуватися нічним сторожем…»
Після десяти років перебування в Ізраїлі Фішбейн перебирається в Німеччину, в Мюнхен, де певний час працював в Українській редакції Радіо Свобода. Ця робота давала йому хай і обмежене, однак активне україномовне оточення. Він отримав можливості заявити про себе в медійному просторі.
Фішбейн намагався зруйнувати міфи, нав’язувані проросійською пропагандою про антисемітизм українців, які прижилися в єврейському середовищі. Зокрема, він захищав Українську Повстанську Армію.
У відповідь на слова кореспондентки «Бі-Бі-Сі» Ольги Бетко про те, що УПА звинувачують в етнічному насильстві, у тому числі щодо євреїв, Фішбейн сказав:
«Те, що ви щойно сказали про антиєврейські акції УПА, – то є провокації, які запускаються з Москви… Це брехня, буцімто УПА винищувала євреїв. Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? І я був знайомий з євреями, які служили в УПА. Наприклад, я був знайомий з доктором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Нойман, його псевдо «Максимович», був Шай Варма (псевдо «Скрипаль»), був Роман Винницький, його псевдо «Сам".
Фішбейн навіть уклав реєстр євреїв, які воювали в УПА, з біографічними довідками про цих людей і з коментарями. Він навіть говорив про те, що якби жив у час Другої світової війни, то пішов би в УПА. Цікаво, чи кожен українець міг би сказати таке?
Коли з розвалом СРСР та постанням незалежної України виникла можливість Фішбейну приїздити на землю, де народився, він почав це робити. Займався благодійницькою діяльністю. Наприклад, допомагав дітям, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. Зрештою, в 2003 році Фішбейн остаточно повернувся в Україну. Невдовзі після цього він гаряче підтримав Помаранчеву революцію, агітуючи за Віктора Ющенка.
Тут, в Україні, пройшли останні роки Фішбейна. Тут він і відійшов у вічність. Був похований у Києві на Байковому кладовищі, одягнутий у вишиванку. А труну покрили українським прапором.
Петро КРАЛЮК (Скорочено. Повністю тут: Радіо "Свобода")
| Читайте також |
| Коментарі (0) |