Сюжет для жіночого роману...
У Празі Самчук зустрівся з дівчиною, яка на тривалий час стала його любов’ю й відіграла певну роль у житті письменника, коли він переживав творчий злет.
Це – Марія Зоц (1909-1994). Її життя могло би стати сюжетом для захоплюючого роману чи серіалу. Народилася вона на Надніпрянщині, неподалік Золотоноші. В неї було троє братів, які воювали в 1918-1920 рр. в різних арміях – у білогвардійській, уенерівській та гетьманській. У 1925 р. вона, завдячуючи старанням свого старшого брата Юрія, виїхала до Праги. Там здобула середню освіту й познайомилася з Самчуком. Далі студіювала фармацевтику в Карловому університеті. Пізніше – працювала за фахом.
Хоча молоді люди не уклали ні цивільного, ні церковного шлюбу, вони прожили у взаєморозумінні й любові близько дванадцяти років. Марія взяла на себе матеріальну сторону забезпечення, тим самим давши можливість Самчукові зайнятися літературною працею, яка, за великим рахунком, великих доходів не приносила. Схоже, ця жінка відіграла помітну роль у написанні Самчуком найбільш резонансного його твору – роману «Марія», події якого розгорталися на теренах Центральної України. Там Самчук, пишучи цей твір, ще не був. І з центральноукраїнськими реаліями його знайомила Марія. До того ж у творі використані деякі факти, що стосувалися Марійчиних родичів. Зрештою, не випадково ж головна героїня твору іменується Марією. Так він своєрідно «увіковічив» свою кохану. Зрештою, письменник присвятив Марії свою знамениту «Волинь», де вказав: «Тій, що першою читала цю книгу, що її переживала і любила, – Марії Зоц з пошаную присвячую. Автор».
Пізніше письменник, коли вже розлучився з Марією, так писав, згадуючи добрим словом про цю свою любов: «Різні за фахом, різні за вдачами, різними життєвими інтересами, ми жили, пов’язані лише випадковою долею. Якась невідома сила хотіла нас одного разу звести, щоб потім лишити нас у довгій, безнастанній боротьбі, а разом у глибокій, сливе трагічній пов’язаності, ніби два бігуни однієї плянети. Бачу її молоденькою дівчиною з сірими схвильованими очима, з наснажливою, пристрасною мовою… І разом з тим її доля захотіла, щоб вона зустріла і пов’язала себе з людиною, приреченням якої є не бути дома, не мати громадянства, не мати практичного фаху, писати книги українською мовою і нічого з них не мати, бути ізгоєм на тлі величезного, бурхливого, багатого світу».
Марія й Улас розлучилися під час Другої світової війни. Зоц так і не доїхала до Рівного, де перебував Самчук під час німецької окупації України. Зрештою, тоді в письменника з’явилася нова любов – Тетяна Прахова-Чорна. Марія доїхала до Львова, де знайшла роботу в аптеці. З приходом радянської влади їй повезло. Марію не арештували. Можливо, радянські спецслужби сподівалися, що Самчук захоче повернутися до своєї колишньої коханої й вони його арештують. Однак цього не сталося.
Тоді Марії запропонував серце Давид Рахуба, котрий, як і вона, походив з центральної України. Він служив у радянській армії, був комуністом. Марія думала, що його до неї спеціально підіслали. Настирливі пропозиції Рахуби вийти заміж відкидала. Зрештою, аби відстав від неї запропонувала таке: вийде за нього заміж, якщо вони повінчаються в церкві. Для комуніста це було неприпустимим. І все ж він пішов на це. Очевидно, кохав Марія. Сама ж Марія, попри зраду Самчука, продовжувала його кохати.
Уже, будучи старенькою, пригадувала, що під час вінчання перед її очима стояв образ її коханого. Вона й далі продовжувала зберігати Самчукові фотографії. При чому робила це потаємно від чоловіка й своїх дітей, яких вона народила від нього. А таких було троє – двоє дівчат і один син. Сімейство Рахуб (Марія взяла чоловікове прізвище) змушене було виїхати зі Львова. Вони перебралися до Центральної України. Там Марія й жила, часом згадуючи Самчука, якого пережила.
Петро КРАЛЮК
Це – Марія Зоц (1909-1994). Її життя могло би стати сюжетом для захоплюючого роману чи серіалу. Народилася вона на Надніпрянщині, неподалік Золотоноші. В неї було троє братів, які воювали в 1918-1920 рр. в різних арміях – у білогвардійській, уенерівській та гетьманській. У 1925 р. вона, завдячуючи старанням свого старшого брата Юрія, виїхала до Праги. Там здобула середню освіту й познайомилася з Самчуком. Далі студіювала фармацевтику в Карловому університеті. Пізніше – працювала за фахом.
Хоча молоді люди не уклали ні цивільного, ні церковного шлюбу, вони прожили у взаєморозумінні й любові близько дванадцяти років. Марія взяла на себе матеріальну сторону забезпечення, тим самим давши можливість Самчукові зайнятися літературною працею, яка, за великим рахунком, великих доходів не приносила. Схоже, ця жінка відіграла помітну роль у написанні Самчуком найбільш резонансного його твору – роману «Марія», події якого розгорталися на теренах Центральної України. Там Самчук, пишучи цей твір, ще не був. І з центральноукраїнськими реаліями його знайомила Марія. До того ж у творі використані деякі факти, що стосувалися Марійчиних родичів. Зрештою, не випадково ж головна героїня твору іменується Марією. Так він своєрідно «увіковічив» свою кохану. Зрештою, письменник присвятив Марії свою знамениту «Волинь», де вказав: «Тій, що першою читала цю книгу, що її переживала і любила, – Марії Зоц з пошаную присвячую. Автор».
Пізніше письменник, коли вже розлучився з Марією, так писав, згадуючи добрим словом про цю свою любов: «Різні за фахом, різні за вдачами, різними життєвими інтересами, ми жили, пов’язані лише випадковою долею. Якась невідома сила хотіла нас одного разу звести, щоб потім лишити нас у довгій, безнастанній боротьбі, а разом у глибокій, сливе трагічній пов’язаності, ніби два бігуни однієї плянети. Бачу її молоденькою дівчиною з сірими схвильованими очима, з наснажливою, пристрасною мовою… І разом з тим її доля захотіла, щоб вона зустріла і пов’язала себе з людиною, приреченням якої є не бути дома, не мати громадянства, не мати практичного фаху, писати книги українською мовою і нічого з них не мати, бути ізгоєм на тлі величезного, бурхливого, багатого світу».
Марія й Улас розлучилися під час Другої світової війни. Зоц так і не доїхала до Рівного, де перебував Самчук під час німецької окупації України. Зрештою, тоді в письменника з’явилася нова любов – Тетяна Прахова-Чорна. Марія доїхала до Львова, де знайшла роботу в аптеці. З приходом радянської влади їй повезло. Марію не арештували. Можливо, радянські спецслужби сподівалися, що Самчук захоче повернутися до своєї колишньої коханої й вони його арештують. Однак цього не сталося.
Тоді Марії запропонував серце Давид Рахуба, котрий, як і вона, походив з центральної України. Він служив у радянській армії, був комуністом. Марія думала, що його до неї спеціально підіслали. Настирливі пропозиції Рахуби вийти заміж відкидала. Зрештою, аби відстав від неї запропонувала таке: вийде за нього заміж, якщо вони повінчаються в церкві. Для комуніста це було неприпустимим. І все ж він пішов на це. Очевидно, кохав Марія. Сама ж Марія, попри зраду Самчука, продовжувала його кохати.
Уже, будучи старенькою, пригадувала, що під час вінчання перед її очима стояв образ її коханого. Вона й далі продовжувала зберігати Самчукові фотографії. При чому робила це потаємно від чоловіка й своїх дітей, яких вона народила від нього. А таких було троє – двоє дівчат і один син. Сімейство Рахуб (Марія взяла чоловікове прізвище) змушене було виїхати зі Львова. Вони перебралися до Центральної України. Там Марія й жила, часом згадуючи Самчука, якого пережила.
Петро КРАЛЮК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |