Чи міг Улас Самчук стати лауреатом Сталінської премії?
Трохи альтернативного літературознавства...
І все ж у далекій Німеччині, живучи в Бойтені, а потім Бреслау, Самчук мріяв про Україну, хотів повернутися на свою «велику батьківщину». Не позбувся він і радянофільських ілюзій. Як би не було, а справжньої радянської дійсності письменник не знав – хіба що пропагандистську картинку, створену комуністичними пропагандистами. У нього з’являється ідея написати епічний «загальноукраїнський» художній твір у трьох частинах. Навіть уже була готова його назва – «Дід – Дніпро». Мав він охоплювати три різні періоди – княжі часи, козаччину й сучасність.
Весною 1929 р. Самчук звернувся до радянського посольства в Берліні, аби йому дозволили виїхати в Радянський Союз. Також він надіслав до столиці радянської України, Харкова, свій твір про природу соціалізму, сподіваючись, що він там буде опублікований. Пізніше в книзі «На білому коні» письменник пояснював (чи виправдовував?) своє радянофільство таким чином: «Я ніколи ні духом, ні серцем, ні розумом не був комуністом, не поділяв того вірування, не вважав його за господарську систему, але раз воно перемогло, а всі інші програли, то що нам молодим людям залишалося?»
І все ж друга Самчукова спроба потрапити в радянську Україну, як і перша, закінчилася безрезультатно. Виїхати в Радянський Союз йому не дозволили.
Можна, звісно, уявити, а що було б з письменником, якби він опинився в радянській Україні. До речі, це був якраз той час, коли почала згортатися українізація й починались переслідування українських культурних діячів. Чимало з них були репресовані й розстріляні. Самчук цілком міг би опинитись серед них й поповнити ряди українських письменників «розстріляного відродження». У цьому сенсі йому повезло, що він не потрапив до радянської України.
Хоча була й інша можливість – менш імовірна. Він міг би стати класиком радянської літератури й оспівувати партію й мудрого Сталіна – як це доводилося робити нині відомим українським письменникам того часу, творчість яких зараз вивчають в українських школах. До речі, в Самчука, здається, є така собі «радянська проекція» самого себе. Мається на увазі один з героїв другої частини трилогії «Ост», «Темнота», Андрій Мороз. Він, як і Самчук, селянський син, дитинство якого пройшло на хуторі. І який у молоді роки зазнав впливу українських національних ідей. Але опинився в таборі більшовиків і став своїм пером служити радянській владі. Таким, як Андрій Мороз, міг би стати й Самчук. І йому б повезло. Його твори зараз би вивчалися в українських школах – на відміну від творів реального Самчука, які хоча й були введені на деяких час до шкільних програм українських шкіл, але були «успішно вилучені» за часів міністра освіти Дмитра Табачніка. І такий стан речей зберігається й нині.
Петро КРАЛЮК
І все ж у далекій Німеччині, живучи в Бойтені, а потім Бреслау, Самчук мріяв про Україну, хотів повернутися на свою «велику батьківщину». Не позбувся він і радянофільських ілюзій. Як би не було, а справжньої радянської дійсності письменник не знав – хіба що пропагандистську картинку, створену комуністичними пропагандистами. У нього з’являється ідея написати епічний «загальноукраїнський» художній твір у трьох частинах. Навіть уже була готова його назва – «Дід – Дніпро». Мав він охоплювати три різні періоди – княжі часи, козаччину й сучасність.
Весною 1929 р. Самчук звернувся до радянського посольства в Берліні, аби йому дозволили виїхати в Радянський Союз. Також він надіслав до столиці радянської України, Харкова, свій твір про природу соціалізму, сподіваючись, що він там буде опублікований. Пізніше в книзі «На білому коні» письменник пояснював (чи виправдовував?) своє радянофільство таким чином: «Я ніколи ні духом, ні серцем, ні розумом не був комуністом, не поділяв того вірування, не вважав його за господарську систему, але раз воно перемогло, а всі інші програли, то що нам молодим людям залишалося?»
І все ж друга Самчукова спроба потрапити в радянську Україну, як і перша, закінчилася безрезультатно. Виїхати в Радянський Союз йому не дозволили.
Можна, звісно, уявити, а що було б з письменником, якби він опинився в радянській Україні. До речі, це був якраз той час, коли почала згортатися українізація й починались переслідування українських культурних діячів. Чимало з них були репресовані й розстріляні. Самчук цілком міг би опинитись серед них й поповнити ряди українських письменників «розстріляного відродження». У цьому сенсі йому повезло, що він не потрапив до радянської України.
Хоча була й інша можливість – менш імовірна. Він міг би стати класиком радянської літератури й оспівувати партію й мудрого Сталіна – як це доводилося робити нині відомим українським письменникам того часу, творчість яких зараз вивчають в українських школах. До речі, в Самчука, здається, є така собі «радянська проекція» самого себе. Мається на увазі один з героїв другої частини трилогії «Ост», «Темнота», Андрій Мороз. Він, як і Самчук, селянський син, дитинство якого пройшло на хуторі. І який у молоді роки зазнав впливу українських національних ідей. Але опинився в таборі більшовиків і став своїм пером служити радянській владі. Таким, як Андрій Мороз, міг би стати й Самчук. І йому б повезло. Його твори зараз би вивчалися в українських школах – на відміну від творів реального Самчука, які хоча й були введені на деяких час до шкільних програм українських шкіл, але були «успішно вилучені» за часів міністра освіти Дмитра Табачніка. І такий стан речей зберігається й нині.
Петро КРАЛЮК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |