Могила чиновника на монастирському цвинтарі
Міського голову поховали на території монастиря. Все б нічого: така традиція — ховати ктиторів-благодійників біля церкви — існувала в нашому народі завжди.
За одного «але», яке все переінакшує: монастир є національною пам’яткою культури і архітектури, де розміщено кілька споруд, які є архітектурною і культурною спадщиною нашого народу. Плюс тут діє монастир УПЦ — церкви, канонічної з Московським патріархатом, тобто підпорядкованої Російській православній церкві (далі — УПЦ МП), який ховає своїх померлих монахів та послушників тут же, на доволі обмеженій території, бо розташована вона в межах міста..
Йдеться про Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир, в якому також розміщено єдиний в Україні Музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім».
А поховали на території монастиря міського голову Олега Бондаренка. Нам невідомі його благодіяння для московської церкви (віримо, що вони були, та не про них мова). Залишимо осторонь з поваги до померлого і ті кричущі обставини, що його ховали у відкритій труні, а відомо, що помер внаслідок згубної дії короновірусу (знаючи про запалення легень, він до останнього проводив передвиборчу кампанію на посаду міського голови, переміг, і зразу ж помер). Мова про інше — доволі обмежена площа монастиря як туристичного об’єкта, розташованого в межах міста, чи не стане з часом закритою для відвідувачів, котрі мусять спотикатися об сучасні могилки вже сьогодні, щоб підійти, скажімо, до будинку ігумена?
У старі, дорадянські, часи на території монастиря поховали кількох своїх достойників, як, скажімо, єпископа Варлаама, але всіх інших — деінде. Як є тепер, скажімо, у київському Михайлівському Золотоверхому монастирі (Православна церква України) — на території самого монастиря своїх померлих насельників не ховають, а відвозять на окреме монастирське кладовище, розташоване в селі під Києвом. Що й логічно. В Новгороді-Сіверському натомість вже є три «свіжі», себто сучасні поховання, не рахуючи могили міського голови. Такими темпами заставиться монастир могилами, що не буде зручно й заходити…
У чернігівському Єлецькому Успенському монастирі лише одне сучасне поховання — ігумені Амвросії Іваненко, яка фактично відродила цю обитель після років запустіння. Біля кафедрального Троїцького собору УПЦ МП у Чернігові із сучасних — тільки могила митрополита Антонія Вакарика, всіх інших померлих ченців ховають не на території історичної пам’ятки. Тобто, як бачите, незалежно від конфесійної приналежності, в чернігівських та київських монастирях з розумінням ставляться до статусу культурно-архітектурної пам’ятки, особливо якщо вона національного значення. Проте не так у Новгороді-Сіверському.
А кому ж належить земля тамтешнього монастиря? Як стало відомо з відповіді департаменту культури і туризму, національностей і релігії обласної державної адміністрації, «на сьогодні територія Спасо-Преображенського монастиря м. Новгород-Сіверського не має статусу земель історико-культурного призначення, окрім розташованих на ній пам’ятки археології місцевого значення «Залишки фундаментів Спасо-Преображенського собору» кінця ХII ст. — початку ХIII ст. (охоронний № 2427-Чр) та щойно виявленого об’єкта археології «Княжий терем» кінця ХII — ХIII ст. (охоронний № 7131 Чр)».
Тільки тепер — після скандального поховання та звернень журналістів влада заворушилася, і після звернення дирекції Музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім» управління комунального майна обласної ради виступило замовником на виготовлення технічної документації на об’єкти нерухомості, що тут розташовані — і тільки після цього почнеться процес оформлення земельної ділянки. Сподіваємося — в користування таки державного музею-заповідника, а не монастиря де-факто іноземної релігійної організації. Але зверніть увагу: навіть історичні будівлі не мають юридичного власника, що вже казати про землю!
Заступник міського голови Новгорода-Сіверського О. Могильний також визнав, що «на сьогодні земельна ділянка під Музеєм-заповідником «Слово о полку Ігоревім» та Спасо-Преображенським монастирем не оформлена. Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку відсутня». Тобто, нема хазяїна, і можна творити що завгодно!
Щоправда, і департамент ОДА, і міська влада визнають, що відповідно до Закону «Про охорону культурної спадщини» «в межах історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних місць України (а Новгород-Сіверський таки занесений туди. — Авт.), забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини». Звісно, що ніхто такого дозволу на жодне з сучасних поховань не брав. Та й влада не реагувала — бо якось же незручно порушувати спокій мертвих. Але з цією незручністю ми можемо догратися…
Заступник міського голови Новгорода-Сіверського О. Могильний визнає, що «на згаданій території всі види земляних робіт заборонені», але ж і повідомити хоч про якусь реакцію влади на порушення заборони не може. Бо нема.
Як мені пояснили спеціалісти Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», ситуацію мав би врегулювати історико-архітектурний опорний план такого древнього міста. Проте, як повідомив той самий О. Могильний, «розробка вказаної документації не розпочиналася через незабезпеченість місцевого бюджету міської ради фінансовим ресурсом». Сказав би простіше: грошей нема. І не буде, бо район давним-давно дотаційний і, відповідно, Новгород-Сіверська ОТГ також. Спроби відкрити тут масштабне підприємство з переробки багатих покладів крейди впиралися в непомірні апетити чиновників-хабарників з обласного центру, але то інша тема. Грошей нема, документації нема, пам’ятка національної культури фактично належить московській церкві, й що тоді дивуватися проросійським настроям багатьох мешканців цього регіону?!.
…Коли позаминулої зими біля Музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім» відкривали пам’ятний знак на честь гетьмана Дем’яна Ігнатовича (прозваного росіянами Многогрішним), на фасаді музею його працівники вивісили український прапор. І він так красиво майорів на фоні древньої споруди. Я похвалив працівниць музею. А вони й зізналися: «Ой, та це ми вперше повісили за весь час — монастир нам не дозволяє». Стоп! По порядку! Державному закладу, на територію якого влада пустила по факту московський монастир, цей же монастир тепер забороняє вивішувати державний прапор?! Ми точно господарі в своїй хаті?
Довідка
Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському заснований сином князя Володимира Хрестителя Мстиславом у 1033 році. Тобто князь Ігор, вирушаючи в похід на половців, уже йшов від стін цього монастиря. В ньому переховувався Лжедмитрій I, перебував засланий московською владою архієпископ Варлаам Шишацький, покараний за визнання Наполеона, жили видатні світочі православ’я — святі Димитрій Туптало (Ростовський) та Арсеній Мацієвич. Саме тут певний час була чернігівська кафедра, де правив архієпископ Лазар Баранович, що заснував першу на Лівобережжі друкарню та створив «латинську школу». Настоятелем монастиря був Євстафій Пальмовський, який виступав за автокефалію Українсько-Білоруської церкви. Комуністи, звісно, руйнували монастир як могли, а під час німецької окупації на його території був концтабір для військовополонених. У 90-х роках минулого сторіччя монастир був переданий УПЦ МП.
Тут же знаходиться Музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім».
Спасо-Преображенський собор побудовано в 1791—1817 роках за проектом видатного італійського архітектора Джакомо Кваренгі.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
За одного «але», яке все переінакшує: монастир є національною пам’яткою культури і архітектури, де розміщено кілька споруд, які є архітектурною і культурною спадщиною нашого народу. Плюс тут діє монастир УПЦ — церкви, канонічної з Московським патріархатом, тобто підпорядкованої Російській православній церкві (далі — УПЦ МП), який ховає своїх померлих монахів та послушників тут же, на доволі обмеженій території, бо розташована вона в межах міста..
Йдеться про Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир, в якому також розміщено єдиний в Україні Музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім».
А поховали на території монастиря міського голову Олега Бондаренка. Нам невідомі його благодіяння для московської церкви (віримо, що вони були, та не про них мова). Залишимо осторонь з поваги до померлого і ті кричущі обставини, що його ховали у відкритій труні, а відомо, що помер внаслідок згубної дії короновірусу (знаючи про запалення легень, він до останнього проводив передвиборчу кампанію на посаду міського голови, переміг, і зразу ж помер). Мова про інше — доволі обмежена площа монастиря як туристичного об’єкта, розташованого в межах міста, чи не стане з часом закритою для відвідувачів, котрі мусять спотикатися об сучасні могилки вже сьогодні, щоб підійти, скажімо, до будинку ігумена?
У старі, дорадянські, часи на території монастиря поховали кількох своїх достойників, як, скажімо, єпископа Варлаама, але всіх інших — деінде. Як є тепер, скажімо, у київському Михайлівському Золотоверхому монастирі (Православна церква України) — на території самого монастиря своїх померлих насельників не ховають, а відвозять на окреме монастирське кладовище, розташоване в селі під Києвом. Що й логічно. В Новгороді-Сіверському натомість вже є три «свіжі», себто сучасні поховання, не рахуючи могили міського голови. Такими темпами заставиться монастир могилами, що не буде зручно й заходити…
У чернігівському Єлецькому Успенському монастирі лише одне сучасне поховання — ігумені Амвросії Іваненко, яка фактично відродила цю обитель після років запустіння. Біля кафедрального Троїцького собору УПЦ МП у Чернігові із сучасних — тільки могила митрополита Антонія Вакарика, всіх інших померлих ченців ховають не на території історичної пам’ятки. Тобто, як бачите, незалежно від конфесійної приналежності, в чернігівських та київських монастирях з розумінням ставляться до статусу культурно-архітектурної пам’ятки, особливо якщо вона національного значення. Проте не так у Новгороді-Сіверському.
А кому ж належить земля тамтешнього монастиря? Як стало відомо з відповіді департаменту культури і туризму, національностей і релігії обласної державної адміністрації, «на сьогодні територія Спасо-Преображенського монастиря м. Новгород-Сіверського не має статусу земель історико-культурного призначення, окрім розташованих на ній пам’ятки археології місцевого значення «Залишки фундаментів Спасо-Преображенського собору» кінця ХII ст. — початку ХIII ст. (охоронний № 2427-Чр) та щойно виявленого об’єкта археології «Княжий терем» кінця ХII — ХIII ст. (охоронний № 7131 Чр)».
Тільки тепер — після скандального поховання та звернень журналістів влада заворушилася, і після звернення дирекції Музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім» управління комунального майна обласної ради виступило замовником на виготовлення технічної документації на об’єкти нерухомості, що тут розташовані — і тільки після цього почнеться процес оформлення земельної ділянки. Сподіваємося — в користування таки державного музею-заповідника, а не монастиря де-факто іноземної релігійної організації. Але зверніть увагу: навіть історичні будівлі не мають юридичного власника, що вже казати про землю!
Заступник міського голови Новгорода-Сіверського О. Могильний також визнав, що «на сьогодні земельна ділянка під Музеєм-заповідником «Слово о полку Ігоревім» та Спасо-Преображенським монастирем не оформлена. Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку відсутня». Тобто, нема хазяїна, і можна творити що завгодно!
Щоправда, і департамент ОДА, і міська влада визнають, що відповідно до Закону «Про охорону культурної спадщини» «в межах історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних місць України (а Новгород-Сіверський таки занесений туди. — Авт.), забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини». Звісно, що ніхто такого дозволу на жодне з сучасних поховань не брав. Та й влада не реагувала — бо якось же незручно порушувати спокій мертвих. Але з цією незручністю ми можемо догратися…
Заступник міського голови Новгорода-Сіверського О. Могильний визнає, що «на згаданій території всі види земляних робіт заборонені», але ж і повідомити хоч про якусь реакцію влади на порушення заборони не може. Бо нема.
Як мені пояснили спеціалісти Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», ситуацію мав би врегулювати історико-архітектурний опорний план такого древнього міста. Проте, як повідомив той самий О. Могильний, «розробка вказаної документації не розпочиналася через незабезпеченість місцевого бюджету міської ради фінансовим ресурсом». Сказав би простіше: грошей нема. І не буде, бо район давним-давно дотаційний і, відповідно, Новгород-Сіверська ОТГ також. Спроби відкрити тут масштабне підприємство з переробки багатих покладів крейди впиралися в непомірні апетити чиновників-хабарників з обласного центру, але то інша тема. Грошей нема, документації нема, пам’ятка національної культури фактично належить московській церкві, й що тоді дивуватися проросійським настроям багатьох мешканців цього регіону?!.
…Коли позаминулої зими біля Музею-заповідника «Слово о полку Ігоревім» відкривали пам’ятний знак на честь гетьмана Дем’яна Ігнатовича (прозваного росіянами Многогрішним), на фасаді музею його працівники вивісили український прапор. І він так красиво майорів на фоні древньої споруди. Я похвалив працівниць музею. А вони й зізналися: «Ой, та це ми вперше повісили за весь час — монастир нам не дозволяє». Стоп! По порядку! Державному закладу, на територію якого влада пустила по факту московський монастир, цей же монастир тепер забороняє вивішувати державний прапор?! Ми точно господарі в своїй хаті?
Довідка
Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському заснований сином князя Володимира Хрестителя Мстиславом у 1033 році. Тобто князь Ігор, вирушаючи в похід на половців, уже йшов від стін цього монастиря. В ньому переховувався Лжедмитрій I, перебував засланий московською владою архієпископ Варлаам Шишацький, покараний за визнання Наполеона, жили видатні світочі православ’я — святі Димитрій Туптало (Ростовський) та Арсеній Мацієвич. Саме тут певний час була чернігівська кафедра, де правив архієпископ Лазар Баранович, що заснував першу на Лівобережжі друкарню та створив «латинську школу». Настоятелем монастиря був Євстафій Пальмовський, який виступав за автокефалію Українсько-Білоруської церкви. Комуністи, звісно, руйнували монастир як могли, а під час німецької окупації на його території був концтабір для військовополонених. У 90-х роках минулого сторіччя монастир був переданий УПЦ МП.
Тут же знаходиться Музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім».
Спасо-Преображенський собор побудовано в 1791—1817 роках за проектом видатного італійського архітектора Джакомо Кваренгі.
Василь ЧЕПУРНИЙ, "Голос України"
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
