Мисник
У старій хаті у кутку навпроти печі висіла кутова дерев’яна полиця. Трималася вона на двох металевих вушках. Коли баба понаставляє мисок, полумисок, тарілок, здавалося, наш ще в дідівські часи змайстрований мисник не втримає ваги усього отого череп’я і звалиться на старенький кухонний столик.
Мисник – не просто стулені під кутом дві широкі дошки. До них доклалася рука сільського майстра Макара Дубика. Запам’ятався мені цей дід: невисокого зросту, повновидий, білобровий, завше в сірих полотняних штанях і такій же сорочці на випуск. А ще – мовчазний. Йде до своїх родичів повз в’яз баби Червячки, у затінку якого зібралися куткові жінки, поздоровається кивком голови і пірне у Дубикову вуличку. Втім, хоч і не говіркий дід, та натури, як казала баба Настя, доброї, роботящої. Кому ослінець зробить, кому граблі, а то й скриню, та таку розкішну – хоч на виставку вези. Нам ось, згадувала бабуся, ще до війни з обрізків соснових дощок мисник зладнав. З допомогою столярських інструментів на пристінній дошці по кутках мисника вирізбив якісь великі квітки на довгих ніжках-стеблинах. Вони нагадували мені розквітлі півонії на причілку хати. Будучи вже другокласником і маючи кольорові олівці, коли бабуся була на городі, червоним розмалював ті дерев’яні квітки.
Бабуся не помітила, а ось мати оцінила:
– А воно й ловко, – пильніше оглянула. – Це ти у нас такий художник? – скуйовдила вигорілу за літо чуприну. – То вже ж і листя в зелене розмалюй.
У наших родичів Подолянчиних мисник теж кутовий і теж за порогом проти печі. Хоч і з дверцятами, як у шафі, але наш мені подобався більше. У Подолянчиному не видно, що там за дверцятами, а на нашій полиці яких тільки мисок немає! Ось моя улюблена із зеленою каймою і вигнутими зовні вінцями. По внутрішній поверхні майстер «розкидав» жменьку такого ж зеленого листя, схожого на заячі вуха, а на денці «посадив» невеличку пташку з відкритим дзьобиком. Пташка сіро-зелена з червоними цятками на пір’їнах. У нас такі не водяться.
І досі зберігаю у коморі глибоку сімейну миску, з якої гуртом їли холодець. Ця миска теж розмальована кружальцями кольору темного горіха. Утім здебільшого наш глиняний посуд був без особливого декору, та зоддалік мальовані миски і полумиски вабили живими земними кольорами.
У новій хаті був уже інший мисник, Старий, сточений шашелем, мати не викинула. Знайшов у кутку комори. Тенькнуло серце: за довгі роки на великих квітках півонії не зійшла червона фарба, а ось зелені листочки трохи зів’яли. Та все одно квіти були живі. Як і пам’ять.
Микола БУДЛЯНСЬКИЙ
Мисник – не просто стулені під кутом дві широкі дошки. До них доклалася рука сільського майстра Макара Дубика. Запам’ятався мені цей дід: невисокого зросту, повновидий, білобровий, завше в сірих полотняних штанях і такій же сорочці на випуск. А ще – мовчазний. Йде до своїх родичів повз в’яз баби Червячки, у затінку якого зібралися куткові жінки, поздоровається кивком голови і пірне у Дубикову вуличку. Втім, хоч і не говіркий дід, та натури, як казала баба Настя, доброї, роботящої. Кому ослінець зробить, кому граблі, а то й скриню, та таку розкішну – хоч на виставку вези. Нам ось, згадувала бабуся, ще до війни з обрізків соснових дощок мисник зладнав. З допомогою столярських інструментів на пристінній дошці по кутках мисника вирізбив якісь великі квітки на довгих ніжках-стеблинах. Вони нагадували мені розквітлі півонії на причілку хати. Будучи вже другокласником і маючи кольорові олівці, коли бабуся була на городі, червоним розмалював ті дерев’яні квітки.
Бабуся не помітила, а ось мати оцінила:
– А воно й ловко, – пильніше оглянула. – Це ти у нас такий художник? – скуйовдила вигорілу за літо чуприну. – То вже ж і листя в зелене розмалюй.
У наших родичів Подолянчиних мисник теж кутовий і теж за порогом проти печі. Хоч і з дверцятами, як у шафі, але наш мені подобався більше. У Подолянчиному не видно, що там за дверцятами, а на нашій полиці яких тільки мисок немає! Ось моя улюблена із зеленою каймою і вигнутими зовні вінцями. По внутрішній поверхні майстер «розкидав» жменьку такого ж зеленого листя, схожого на заячі вуха, а на денці «посадив» невеличку пташку з відкритим дзьобиком. Пташка сіро-зелена з червоними цятками на пір’їнах. У нас такі не водяться.
І досі зберігаю у коморі глибоку сімейну миску, з якої гуртом їли холодець. Ця миска теж розмальована кружальцями кольору темного горіха. Утім здебільшого наш глиняний посуд був без особливого декору, та зоддалік мальовані миски і полумиски вабили живими земними кольорами.
У новій хаті був уже інший мисник, Старий, сточений шашелем, мати не викинула. Знайшов у кутку комори. Тенькнуло серце: за довгі роки на великих квітках півонії не зійшла червона фарба, а ось зелені листочки трохи зів’яли. Та все одно квіти були живі. Як і пам’ять.
Микола БУДЛЯНСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |