Головна › Новини › ПОГЛЯД
Ікона
11-Лис-19 271 5.0 0
Осінь 1918 року. В моїй Держанівці влада переходить з рук в руки: то червоні порядкують у селі, то з козелецьких лісів налетять повстанці на чолі з місцевим отаманом. Постріляють, понишпорять по селянських дворах і гайда з награбованим. І за цих складних обставин мій дід зібрався одружуватися. Вдруге.

Перша дружина, дочка місцевого батюшки, схопивши якусь хворобу, згоріла, як свічка, залишивши двох малолітніх дочок. А ще ж і чимале господарство – коні, корови, свині, вівці, птиця. І все те на дідові плечі. Розкуркулення ще не скоро дійде до нашого села. Тож поки ні худоби, ні майна, ні землі ніхто не відбирав, треба було господарювати.

Знайшов дід собі дружину в сусідній Адамівці. Чоловік зовсім ще молодої Насті на війні загинув. Вдова жила в батьків з малолітнім сином.

Як і годилося, дід вирішив обвінчатися з Настею. Отож запріг доброго коня й поїхав у Козелець купляти ікони.
Давно немає діда з бабою і їхніх дітей, а ікони Христа Спасителя і Божої матері, запнуті найкращими вишитими матір’ю рушниками, висять у нашій хаті. Як і годиться, на найпочеснішому місці, на покуті. Потемніли від часу дерев’яні оправи, та лики святих, як зайде у хату сонце, світяться м’яким одухотвореним світлом.
Було, баба перш, ніж молитися, засвічує лампадку, а вже затим стає на коліна і, поклавши на всі груди хрест, починає: «Отче наш…»

Мати вже на колгоспній роботі, а я сиджу на полику біля печі й дивлюся, як у світлі лампадки оживають лики святих. Здається, і Божа мати,й Ісус дивляться не на бабу, а на мене. Від тих поглядів ніби хтось голки розсипає по спині, та за якусь хвилю незрозуміла тривога минає, а натомість усього мене огортає відчуття спокою і лагідного тепла.

Після молитви баба кличе до столу снідати.
– Похрестись, – каже за звичкою.

Та я знаю. А ось коли в хаті хтось із дорослих чи мої ровесники, хрещусь подумки. Друззяки рознесуть по вулиці: «Богомільний». Адже не в кожного в хаті ікони.

–То партєйни, – махає баба рукою, – хай хоч нечистому моляться, а нам ховатися не треба. Ти ось ростеш, не винось віру на люди, та живи з Богом у душі.
Слухався бабусю. Так і досі живу.

Пригадую, як мати принесла з сільмагу новенький годинник-ходики.
–Дашо, від ікон відступи, – попросила бабуся.

Мати забила цвяшок біля радіоприймача-тарілки.
– Там ходикам і місце, – погодилася старенька.

У бабусі був свій святий куточок, де на збитій із дощечок тумбочці стояли дві невеликі ікони – Неопалима Купина і Семистрільна.
–Ці ікони, – розповідала мені бабуся, – від злих людей захищають і від усякої нечистої сили. А ось твоя, – вказувала очима на Миколу Чудотворця, – поклоняйся йому, і святий допомагатиме в житті.

У горі і в радості люди звертаються до Бога, схиляються в молитві перед іконами. Лики святих у хаті – не предмет інтер’єру, а оберіг. І досі в материній хаті на покуті обрамлені рушниками куплені дідом уже столітні ікони. Святі не лише хату бережуть, а й пам’ять.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ



Теги:Неопалима купина, Микола Будлянський, Семистрільна, хатні обереги, ікони


Читайте також



Коментарі (0)
avatar