Вода

Не стало матері, замулилася, а через кілька років геть вичерпалася дідова криниця. Почистив, та мало допомогло.

А була ж наша криниця глибокою і повноводою. Коли я малим школярем пас череду за нас, за сусідів, за родичів, мати завше будила до сходу сонця. Спати хотілося – не передати словами. Ішов із напівзаплющеними очима до колодязя. У відрі вже стояло набрате матір’ю відро вранішньої джерелиці:
. – Умийся непочатою водою, відразу спати перехочеться і сили на весь день додасться, – збадьорювала ненька.
Було, я ще спав, ще у вікні ледве досвіток зажеврів, а вже мати вносила в хату і ставила на стільчик відро з водою.

– Непочата вода, – казала мені,– велику силу має.

Коли підріс і вже сам здужав унести відро води, ненька попереджувала:
– Не став на долівку. Повне відро має стояти на підвищенні.

Якщо хто хворів у хаті, баба брала кружку і йшла надвір струшувати ранню росу. Хай і на денці було тієї роси, але, виливаючи у відро, казала:
– Росо.росо, благодать Божа, оздорови нас.

Особливо помічною була роса на Юрія. З ранніх літ це мені добре в пам’яті зав’язалося.
На Водохреща мати, повернувшись із церкви, старанно скроплювала кожний куток хати йорданською водою. А заразом і мене малого, ще й примовляла:
– Будь здоровий, як вода і багатий, як земля.

З багатством якось не виспіло, а ось на здоров’я довго не жалівся.
На покуті цілий рік стояла трилітрова банка свяченої води.
– Яка ж вона помічна, – наливала у кружку мати. – Зроби три ковтки і вмийся, де й хвороба дінеться.

Справді, легше проходила застуда, а коли подорослішав і подовгу засиджувався з ручкою і блокнотом, – головний біль.

Вода – джерело життя. І досі хоч і надовго їду з материної хати, але відро для води порожнім не залишаю. Ще в дитинстві повірив бабі Насті:
– Вода не тільки людину здоровить, а,щоб ти знав, і хату.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ