Головна › Новини › ПОГЛЯД
Свічка
01-Жов-19 216 0.0 0
Коли я пішов до школи, церкву в нашій Держанівці вже закрили. А зі свого дошкільного життя добре пам’ятаю, як на великі празники баба і мати збиралися у Божий храм. Мене теж брали з собою.

– Сьогодні Стрітення Господнє. У цей день, хто до церкви йде, з Богом побачиться.

Я вже не маленький. Мати по складах читати навчила, хоч у школу лише восени. Баба й торік так казала. Мене не довелося вмовляти йти з матір’ю й бабусею. Як же хотілося Бога побачити! Але тільки й уздрів нашого старенького батюшку з кадилом, мерехтіння сотні свічок, що відбивалося на золочених рамах ікон з ликами святих. А ще в церкві було людей, як маку в маківці. Я увесь спітнів, смикав матір за рукав й канючив іти додому.

Цього разу в церкву збирався неохоче. Баба помітила:
– Ти чого це такий набурмосений? Не виспався?
– Ви ж торік казали, що Бога побачу, а він не прийшов.
–Ти ж стояв із свічкою в руці. Бог тебе бачив. І ти його бачитимеш у чистих помислах і ділах добрих.
Щоб баба не говорила, але головна суть Стрітення для мене була у тому, що Весна із Зимою вперше бачаться. І я вже знав де. Отож як пригрівало обіднє сонечко, біг на Федорову межу. Там на некошеній торішній траві з’являлася перша проталина.

Увечері баба запевняла, що весна цьогоріч не затримається, бо бачила, як півень з тієї проталини води напився.
А мати тим часом, запаливши стрітенську свічку, посміхалася вдоволено:
– Гляньте лише, – це вже до моєї бабусі, – який рівний не палахкий вогонь! Слава Богу усе в нас гараздитиметься.

Другодні бабуся мені пояснила, якщо стрітенська свічка довго запалюється, коптить чи спалахує високим вогнем, то в хаті затаїлася недобра сила і її треба вигонити.

Стрітенську свічку мати зберігала біля ікони Божої Матері. Якщо хтось із нас хапав простуду, запалювали свічку, ставили її у кружку із зерном і вона горіла, доки мати чи бабуся читали молитви. Коли баба тривожилася, бо довго не було звістки від сина Івана, то теж запалювала стрітенську свічку.

З раннього дитинства запам’яталося купання в дерев’яних ночвах напередодні Чистого четверга. Баба діставала з жердки вузлик із травами, кидала в ночви шарудкі листочки любистку і м’яти. Здавалося, дали б мені весла, і я б у тих ночвах поплив на крайсвіт.

Чистий четвер – головний день перед Великоднем. Як удавалося, мати поверталася з церкви із запаленою свічкою. Доки та горіла, удвох із бабою молилися. Потім над дверима, над вікнами, на траму випалювали хрести.
– Ця свічка велику силу має, – повчально казала мені бабуся. – Якщо добре придивишся, то і домовика в кутку вогонь свічки висвітить.

Про домовика я чув. І на відміну від сусіда Кольки, котрого баба Уляна лякала тим міфічним мешканцем оселі, не боявся. Моя бабуся запевняла, що домовик у нас добрий і хату стереже.
Більшість свічок мати зберігала у скрині. Як піднімеш віко, у боковому прискриньку побачиш воскові великодні, громничі, йорданські, удовині свічки.

Було, влітку ще десь далеко гримить, а бабуся вже несе в хату громничу свічку.
Запалюючи великодню, завше повторювала свою давню примовку:
– Світи, свічечко, святим душам і нам живим.

Та найсильнішою свічкою все ж вважалася страсна. На переконання бабусі Насті, її очисний вогонь спалював усе недобре в хаті.

Стрітенська свічка була оберегом на щодень і її запалювали найчастіше.

У скрині й досі зберігаються свічки. Ще від матері залишилися. Коли приїжджаю в день поминання померлих, беру свічку й запалюю на покуті під образами. Не знаю чи то стрітенська, чи йорданська, чи громнича , але вірю: вогонь свічки – мій зв’язок з душами рідних. Я подумки говорю з матір’ю, з бабусею і знаю: вони чують мене.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ



Теги:Микола Будлянський, Держанівка, есеї, хатні обереги, свічка


Читайте також



Коментарі (0)
avatar