Мальви
Ці символи любові до землі рідної, до хати батьківської у нашому дворі з’явилися лише в середині 80-их років минулого століття. Я, газетяр, побував в учителя-пенсіонера з Носівки. Задивувався різнобарвними мальвами, що щільно оточували оселю. Учитель помітив мою цікавість і відразу запропонував насіння.
– Біля кожної хати мають цвісти мальви. Ще мої батьки казали, що в них поселяються душі предків і стережуть оселю.
Власне, до пенсіонера-ботаніка я й приїхав, щоб розповісти в газеті як про знаного на всю округу квітникаря.
Даючи чималий вузлик насіння, учитель ніби між іншим поцікавився чи знаю я легенду про мальви. Моя покійна бабуся ще в дитинстві стільки цікавинок розповідала про рослини, а ось про мальви нічого Та й ні в нас, ні в сусідів цих квітів не було. Тож на запитання квітникаря я лише пересмикнув плечима.
– А цю легенду мені бабуся Лисавета ще в дитинстві повідала, – сів поруч зі мною на лавиці учитель. – Була у козака дочка Мальва. Вона не лише зналася на всякому зіллі, односельців травами лікувала, а й попросила батька, щоб той навчив її шаблею орудувати. Неоднораз, перевдягнувшись у чоловіче, ходила з батьком-козаком у бойові походи. Вороги запам’ятали цього безвусого козака і боялися його. Та якось великий загін завойовників несподівано напав на Мальвине село. У нерівному бою поліг батько. Поранену дочку привели до ватажка ворогів. Він і упізнав у ній того безвусого козака. Наказав покарати нещадно – порубати дівчину на шматки й розкидати по полю. Підопічні так і зробили. А другодні жителі, що залишилися, й вороги не впізнали поля – вітер гойдав на ньому високі розквітлі квіти. Люди й назвали їх мальвами.
Вдома похвалився матері яке насіння наділив мені старий учитель. Удвох посіяли мальви біля хати.
Влітку сусідка тітка Пашка, зайшовши в двір, аж в долоні сплеснула від здивування:
– Та це ж рожі! Колись і в моїх батьків під вікнами красувалися.
А наша родичка Галька Закусилова, біля хати якої теж чимало різних квітів квітувало, назвала наші мальви калачиками.
Восени мати всім кутковим жінкам наділила насіння мальв. Люди не лише біля хат, а й вздовж парканів од вулиці насіяли цих квітів. Незабаром увесь наш Денисів куток палахкотів у різнокольорових мальвах. Хто називав їх рожами, хто калачиками, а мати, як і я, мальвами.
Уже стільки років немає неньки, а мальви щоліта квітують навкіл хати. Поруч зі старими рослинами піднялися молоді. Білі, рожеві, червоні, багряні квіти живою стіною підступили до нашої хати. Охороняють її. Кажуть же люди, що у цих квітах поселяються душі родичів.
Микола БУДЛЯНСЬКИЙ
– Біля кожної хати мають цвісти мальви. Ще мої батьки казали, що в них поселяються душі предків і стережуть оселю.
Власне, до пенсіонера-ботаніка я й приїхав, щоб розповісти в газеті як про знаного на всю округу квітникаря.
Даючи чималий вузлик насіння, учитель ніби між іншим поцікавився чи знаю я легенду про мальви. Моя покійна бабуся ще в дитинстві стільки цікавинок розповідала про рослини, а ось про мальви нічого Та й ні в нас, ні в сусідів цих квітів не було. Тож на запитання квітникаря я лише пересмикнув плечима.
– А цю легенду мені бабуся Лисавета ще в дитинстві повідала, – сів поруч зі мною на лавиці учитель. – Була у козака дочка Мальва. Вона не лише зналася на всякому зіллі, односельців травами лікувала, а й попросила батька, щоб той навчив її шаблею орудувати. Неоднораз, перевдягнувшись у чоловіче, ходила з батьком-козаком у бойові походи. Вороги запам’ятали цього безвусого козака і боялися його. Та якось великий загін завойовників несподівано напав на Мальвине село. У нерівному бою поліг батько. Поранену дочку привели до ватажка ворогів. Він і упізнав у ній того безвусого козака. Наказав покарати нещадно – порубати дівчину на шматки й розкидати по полю. Підопічні так і зробили. А другодні жителі, що залишилися, й вороги не впізнали поля – вітер гойдав на ньому високі розквітлі квіти. Люди й назвали їх мальвами.
Вдома похвалився матері яке насіння наділив мені старий учитель. Удвох посіяли мальви біля хати.
Влітку сусідка тітка Пашка, зайшовши в двір, аж в долоні сплеснула від здивування:
– Та це ж рожі! Колись і в моїх батьків під вікнами красувалися.
А наша родичка Галька Закусилова, біля хати якої теж чимало різних квітів квітувало, назвала наші мальви калачиками.
Восени мати всім кутковим жінкам наділила насіння мальв. Люди не лише біля хат, а й вздовж парканів од вулиці насіяли цих квітів. Незабаром увесь наш Денисів куток палахкотів у різнокольорових мальвах. Хто називав їх рожами, хто калачиками, а мати, як і я, мальвами.
Уже стільки років немає неньки, а мальви щоліта квітують навкіл хати. Поруч зі старими рослинами піднялися молоді. Білі, рожеві, червоні, багряні квіти живою стіною підступили до нашої хати. Охороняють її. Кажуть же люди, що у цих квітах поселяються душі родичів.
Микола БУДЛЯНСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |