М'ята
З дитинства люблю м’яту. Було зірву кілька листочків, потру в долонях так, що аж сік виступить і вдихаю п’янкі пахощі на повні груди. А коли почув від баби Насті, що ця рослина притягує удачу й гроші, щоранку клав у кишеню стебельце м’яти. І якось ішов з гулянки й біля двору Параски Корніїшиної побачив невеличкий вузлик. Розв’язав, а там аж … 38 копійок. Приніс додому, показав матері. Та пробувала здогадатися хто ж міг загубити гроші.
Може, з тиждень лежав той вузлик на підвіконні. Та якось ненька сказала:
– Не знайшовся хазяїн. Накупи канфет і хлопцям роздай. На чужому добрі не наживешся.
А м’ята в кишені продовжувала мене дивувати. Якось гуляли з хлопцями неподалік магазину, куди всякі коробки з-під товарів викидають. Я запримітив собі новеньку картонну коробку й вирішив забрати додому. З неї вийде зимова годівниця для синичок. Та, загулявшись, забув про ту річ. Згадав удома. Не полінувався. Збігав.
Картонка була обв’язана шпагатом. Здалося, щось в ній є.
Коли розв’язав шпагат і заглянув у середину, аж оціпенів. Покликав матір. Та дістала з коробки новенькі з ялової шкіри жіночі чобітки. Мати таких зроду не носила.
– Я в дитсадку й за літо на таку обувку не зароблю. Віднесу Гриші, продавцю.
Так і зробила. Виявилося, що недавно з району в магазин ревізори приїжджали. Хтось з них і примітив дефіцитні чобітки. Приховав собі. Таких у сільський магазин мо’ раз на рік по парі виділяли.
З сільмагу мати принесла пачку печива.
– На ось, завмаг передав, а ще – спасіба велике.
Підріс. Уже в третій клас ходив. Став забувати носити в кишені листочки м’яти. А, може, зневірився, що ця рослинка удачу приносить. Та м’ята як колись, так і нині вабить мене п’янкими пахощами.
У невеликих полотняних торбинках бабуся зберігала чимало різних сушених трав і квітів. То була її народна аптека. Хоч поруч з нами жила фельдшерка тітка Клава, але куткові жінки часто зверталися до бабусі Насті. Як чиряк на тілі, баба знала яку рослину прикласти, щоб прорвало; і як в колінах крутить, і як застуда… Ми і вдома взимку пили чай і навіть узвар з м’ятою.
На празник мати ставила на стіл букетик квітів, у якому обов’язково були стебельця м’яти. М’ята, казала, від злих духів захищає.
Я й досі, доглядаючи материну хату, попід парканом корінчиками два види м’яти посадив. Заготовляю на зиму. Оздоровлюємося чаєм з м’ятою і чебрецем. Смакота, а ще хмільний дух заповнює кімнату і… душу. Нарешті, з роками, сповна відчув як пахне пам’ять.
Микола БУДЛЯНСЬКИЙ
Може, з тиждень лежав той вузлик на підвіконні. Та якось ненька сказала:
– Не знайшовся хазяїн. Накупи канфет і хлопцям роздай. На чужому добрі не наживешся.
А м’ята в кишені продовжувала мене дивувати. Якось гуляли з хлопцями неподалік магазину, куди всякі коробки з-під товарів викидають. Я запримітив собі новеньку картонну коробку й вирішив забрати додому. З неї вийде зимова годівниця для синичок. Та, загулявшись, забув про ту річ. Згадав удома. Не полінувався. Збігав.
Картонка була обв’язана шпагатом. Здалося, щось в ній є.
Коли розв’язав шпагат і заглянув у середину, аж оціпенів. Покликав матір. Та дістала з коробки новенькі з ялової шкіри жіночі чобітки. Мати таких зроду не носила.
– Я в дитсадку й за літо на таку обувку не зароблю. Віднесу Гриші, продавцю.
Так і зробила. Виявилося, що недавно з району в магазин ревізори приїжджали. Хтось з них і примітив дефіцитні чобітки. Приховав собі. Таких у сільський магазин мо’ раз на рік по парі виділяли.
З сільмагу мати принесла пачку печива.
– На ось, завмаг передав, а ще – спасіба велике.
Підріс. Уже в третій клас ходив. Став забувати носити в кишені листочки м’яти. А, може, зневірився, що ця рослинка удачу приносить. Та м’ята як колись, так і нині вабить мене п’янкими пахощами.
У невеликих полотняних торбинках бабуся зберігала чимало різних сушених трав і квітів. То була її народна аптека. Хоч поруч з нами жила фельдшерка тітка Клава, але куткові жінки часто зверталися до бабусі Насті. Як чиряк на тілі, баба знала яку рослину прикласти, щоб прорвало; і як в колінах крутить, і як застуда… Ми і вдома взимку пили чай і навіть узвар з м’ятою.
На празник мати ставила на стіл букетик квітів, у якому обов’язково були стебельця м’яти. М’ята, казала, від злих духів захищає.
Я й досі, доглядаючи материну хату, попід парканом корінчиками два види м’яти посадив. Заготовляю на зиму. Оздоровлюємося чаєм з м’ятою і чебрецем. Смакота, а ще хмільний дух заповнює кімнату і… душу. Нарешті, з роками, сповна відчув як пахне пам’ять.
Микола БУДЛЯНСЬКИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |