Головна › Новини › ПОГЛЯД
Чебрець
02-Квіт-20 1417 5.0 0
З матір’ю вибираємо огірки на городі. Щоправда, вибирає мати, а я ношу відерцем-дійничкою у прохолодні сіни хати, де бабуся Настя виставила на ослоні трилітрові банки, в яких збирається засолити огірки.

Ось уже й мати прийшла з городу. Нарешті побіжу до хлопців, аби і собі пограти в м’яча в Яговенковій вулочці. Та бабуся зупиняє мене уже біля хвірточки.

– Ще нагуляєшся. Збігай до сажалки, там за вербовими пнями чебрик росте. Та не рви з корінням, а наріж пучечок, – подає ножиці. – Які ж гурки без чебрика!

Чебриком бабуся називає чебрець. Ці гіллясті кущики з квіточками бузкового кольору я добре знаю. Рослина не вибуває з нашої хати. Мати у мою подушку зашила жменьку сухої пахучої травиці.

– Це щоб спалося добре. Дика м’ята кріпкий сон приведе.

Чебрик, дика м’ята, трава Богородиці, євшан зілля, врешті чебрець. Стільки назв у цієї рослини, що давно для багатьох стала символом Батьківщини.

Пам’ятаю, як до нас зайшла дочка моєї тітки Саші Тетяна.
– На Сахалін надумала виїжджати. Що порадиш Дашо?

Тетяна хоч і гарна собою, та дівка вже переросла. Може, вирішила, десь далеко від домівки щастя живе.
– А що тут радити, – розвела руками мати. – Вирішила, то їдь. Кожен сам своїй долі хазяїн. І трохи помовчавши: – Ти ж наче б партєйна, а хрестик не боїшся носить?
– Та ні, – дістала з пазухи невеличкий полотняний мішечок на шовко-вому шнурку Тетяна. – Це мати оберіг такий мені на дорогу дала. Кажуть же люди: чебрець не дасть про домівку забути.

Хіба знала Тетяна, що хоч і проживе на світі до глибокої старості, а в рідне село вже не повернеться і не погостює навіть.

У моєї бабусі на жердині чебрець в окремому вузлику. Якось зайшла Яговенчиха:
– Руку заступом поранила. Клава що тілько не приносила з больниці, не заживає рана.

Клава, невістка, сільська фельдшерка. Куди моїй бабусі до неї зі своїм зіллям! Та лізе на піч, дістає вузлик, розтирає в долонях сухе листя чебрецю навпіл з квіточками. Присипає Яговенчисі рану.
Допомогло чи ні, не знаю. Та не тільки сусіди, чи не з усього села приходили до бабусі люди. Лікувала травами і молитвою.

Ще в школу не ходив і в нашому селі церкву не закрили. Бабуся з матір’ю, було. і мене брали на службу. З родичем Валериком Подолянком чи не кожної неділі ставали в чергу поговіти. Батюшка смачним, хоч і з чайної позолоченої ложечки, медом пригощав.

Запам’яталось, як на свято Успіння Пресвятої Богородиці увесь Божий храм пахтів чебрецем. Цією рослиною не лише уквітчували ікону Богородиці, а й інші образи, а ще – батюшка додавав сухої трави у кадило. Я любив вдихати дим, коли палять картоплище і цей, чебрецевий.

Повернувшись з церкви, мати з бабусею обкурювали Богородичною травою усю хату і сіни, навіть комірчину.
Кілька листочків чебрецю бабуся клала мені в кишеню.
– Це щоб ніхто не пристрів, – казала.

Тітка Клава порадила чебрецевим настоєм глисти виганяти. Допомагало. І при застуді ми пили чай з чебрецем. А бабуся ще й хворе серце ним лікувала.

У нашій Діброві, куди ми з матір’ю влітку їздили по дрова, за канавою, де колись ліс належав моєму діду Пимону, на Лисому узгірку кущився чебрець.

Доки мати стягує до гарби сухе гілляччя, я і краснюків назбираю, і чебрецю нарву.

Якось завернув на рідні з дитинства місця і за голову схопився: ліс повипилювали, чагарями заросли суничники і чебрецевий узгірок.

Зате у моєму домашньому ліску чебрець – не гість, а постійний житель. Який же чай без чебрецю, м’яти, меліси! Усі ці трави з дитинства і досі шаную. Вони помічні й не дають забути хоч і напівсирітську, напівголодну, але таку яскраву пору життя – дитинство.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Микола Будлянський, обереги, чебрець


Читайте також



Коментарі (0)
avatar