Полин

За вікном зима лютує. Прохукую шибку, та нічого не видно, хіба гребінь замети. То вчора вітрюган постарався. Я слухав його, сидячи на печі. Так дужився вітер, що аж димар, здавалося, ось-ось розірве.

Погуляти хочеться. Та бабуся не пускає в таку погоду. Знову на печі. Із сірникових коробок палаци будую. Старенька сідає поруч. Від неї пахне таким знайомим бур’янцем, що росте у нас за городом уздовж дороги-полівки.

– Рематізм клятий. Полиновим настоєм коліна натерла. Мо’ хоч трохи попустить, – зручніше вмощується на краю черені бабуся. – Підростеш трохи, на Зелені свята лепеху з Цегельні возитимеш, полин і м’яту. Бачив же, долівку притрушуєм, на підвіконня зелень кладемо. А полин над дверима вішаєм. Усяку нечисть відлякує. Ця трава недуги з тіла вигонить і, щоб ти знав, русалок не підпускає. Розкажу тобі таку билицю. На Очеретяному болоті Вівдя Тутуїна русалок побачила. А вони її. Стали, як укопані. А одна вибрела з води та й питає бабу, показуючи якусь зелень:
– Полин чи петрушка?
Та оціпеніла, а як трохи минув переляк, видихнула:
– Петрушка.
Тоді всі русалки повиходили з болота й залоскотали бабу. Онисько те бачив. Приїхав лисапедом по лепеху, а тут таке діло. Присів за зеленою стіною. Усьому селу розказував. Полину, значить, русалки бояться, а петрушка їм люба, – резюмувала бабуся.

Їжакуватий острах пробіг по моїх плечах.

– Ти не бійся. Русалки тілько на Зелені свята по полях та лісах ходять. Підростеш, носитимеш у кармані часник та полинову гілку, русалки обійдуть тебе десятою дорогою.

Підріс. З усмішкою згадував бабусину вигадку. А, може, щось подібне і справді було. Я теж чув від старих людей розповіді про дівчат у вінках. Виходили з жита, сміялися-веселилися, до себе кликали. Та не знайшлося відчайдухів.

Ця білувато-срібляста рослинка – полин – не вибувала з нашої оселі. Бабуся до схід сонця різала гілочки з полинових кущиків. Складали у пучечки удвох.
– Я б допоміг…
– Ти ще спав. Помічне зілля збирають, доки роса не впаде, – пояснила. – Од чого полин тілько не лічить! І коли жовтуха, і як у животі болить, і од рематізму, а як рани загоює!..

Бабуся заготовляла й цвіт липи, ромашки, волошки, ще якісь рослинки. Але полин сушила і зберігала окремо.
– Бо його запаху набереться інше зілля, – пояснювала.
Напередодні Русальчиного тижня, мати, перш ніж услати долівку, лепехою, ретельно замітала хату, раз-пораз мокаючи кінчик віника у відро з водою. Завжди у воду додавала настояну на окропі жменю сухого полину й ромашки. На мій зацікавлений погляд відповідала:
– Якщо якась нечисть завелася в хаті, полин вижене, а ромашка оздоровить долівку і всю оселю.
Чув від матері і бабусі й таке:
– Сьогодні молоко якесь не таке, з гірчинкою.
– Може, Лиска по дорозі полину вхопила, – висловлювала здогад бабуся.

А ще, бувало, баба, розповідаючи мені малому про своїх близьких і далеких родичів, про когось з них так казала: «Золотий був чоловік, та доля в нього гірка, як полин».

Дивна ця пахка рослинка – полин. І оберіг від нечисті, і символ печалі. Мене й досі полинові запахи на спогади хилять про найрідніших людей, про дитинство, яке теж інколи полином гірчило, бо жили бідно-пребідно. А все одно люблю полин. Не за дрібні жовті квіточки, а за пахощі, що нагадують про літа давно проминулі, а ще п’янять, як перше кохання.

Микола БУДЛЯНСЬКИЙ