Краще зруйнувати, ніж ремонтувати?
Ось уже кілька тижнів не можу забути сесію Чапаївської сільради Менського району, де в черговий раз вирішувалась доля нежитлового будинку, який має пряме відношення до родини всесвітньовідомого майстра національних музичних інструментів, бандуриста Олександра Корнієвського. Дуже здивувала одностайність як сільських депутатів та голови, так і представників районної виконавчої влади. Вони назвали ряд дуже вагомих причин, через які не бути музею Олександра Корнієвського в Чапаївці. А для підкріплення своєї позиції ще раз затвердили необхідність знесення будівлі рекомендацією авторитетної комісії з району, яка після обстеження хати визнала її аварійною і порадила перенести її в нежитлові будівлі та вирішити питання подальшого використання.
А далі сільрада, на перший погляд, діяла цілком логічно: якщо немає грошей на ремонт хати, та ще коли вона загрожує завалитися, то краще її прибрати зовсім. Тому і прийняла рішення 5 квітня 2012 року про знесення будівлі. Бажаючих придбати матеріал від розбору будівлі запрошували звертатися із заявами до сільради. Щоб урятувати хату, першою це змушена була зробити жителька Чапаївки Валентина Дубовик, яка тривалий час користувалася будівлею. Їй і надали дозвіл на ліквідацію хати, встановили термін виконання робіт, передбачили укладення договору на знесення будівлі.
Але ж річ у тім, що якраз родина Дубовиків після звернення до них невістки Олександра Корнієвського Діни Степанівни, виступила ініціатором збереження батьківської хати Корнієвських. Для того, щоб відкрити там музей якщо не самого майстра, то музей села. Тоді навіщо ж поспішати зносити той будинок? Про це ось уже більше року говорять і Дубовики. Вони готові облаштувати в хаті приватний музей і вже зробили перші кроки до цього. Не просять на це грошей. А місцева влада замість підтримки ініціативи членів громади, зайняла позицію: знести, бо приналежність хати до Олександра Корнієвського не підтверджена документами.
Хата українського Страдіварі
Але подивимось на розміщене фото 1930 — 1931 років. Ми оглянули нинішній будинок, порівняли з фото і переконалися: світлина й хата цілком ідентичні.
Про перенесення споруди з Данилівки на Бобирів хутір (попередник Чапаївки) та долю родини Корнієвських говорять свідки. Ось що пише про своїх родичів невістка Олександра Корнієвського Діна Степанівна: «Самійло Кирилович Корнієвський був грамотною людиною. У царській армії 12 років прослужив писарем. Після повернення в Данилівку деякий час працював начальником залізничної станції у Мені, а потім близько 25 років — волосним писарем. Користувався повагою в односельців, мав значне на той час господарство. Після революції Самійло Корнієвський відчував необхідність позбутися господарства і передав його сільраді. А свою велику добротну хату завчасно перевіз на Бобирів хутір (тепер село Чапаївка) для свого багатодітного сина Федора. Так Самійлу вдалося уникнути розкуркулення, репресій чи таборів. Згодом хату у Федора все ж таки відібрали, майно теж, але без розкуркулення. Він змушений був переїхати в село Данилівку, в невеличку хатинку.
У 20-і роки ХХ століття Самійло не раз приїжджав до сина Олександра в Корюківку, де той зводив для сім’ї будинок по вулиці Пролетарській, був уже відомим майстром бандур. Самійло Кирилович плакав, коли слухав гру сина на власноруч виготовленій бандурі. Помер Самійло Кирилович у 1929 році на 92 році життя».
Піар без музею
Але як же так сталося, що від часу смерті Олександра Самійловича у 1988 році, земляки так і не спромоглися створити музей його пам’яті ні в Корюківському, ні в Менському районах?
Як не парадоксально це звучить, але цьому посприяли жінки. Свого часу після смерті Олександра Самійловича (до свого сторіччя він не дожив трохи більше року) молодша від нього (на 40 років!) дружина (ще до року після його смерті) вийшла заміж, продала хату, незважаючи на протести рідних. А корюківська влада згодом не змогла домовитись із новими господарями на їх переїзд до іншого будинку. Тож було безповоротно втрачено багато особистих речей майстра, які могли б стати окрасою музею.
Отож у Корюківці про Олександра Корнієвського розповідає лише експозиція музею. А останнім часом, перед виборами, на дорогах району з’явилися величезні біг-борди з написами: «Нам є ким пишатись! Олександр Корнієвський — кобзар-лірник». Це так партія влади піариться.
Валерій МАГУЛА
Скорочено. Повністю читайте статтю в газеті "Сіверщина" за 16 серпня
| Читайте також |
| Коментарі (0) |