Хто ловить рибу в період нересту?

"Чернігіврибохорона" повідомила про весняно-літню заборону на рибальство, згідно якої не дозволяється ловити рибу у всіх водосховищах по 9 червня, у всіх річках і корінних водах – з 1 квітня по 20 травня, у новостворених водних об’єктах, а також у придатковій системі річок та інших водних об’єктах – з 1 квітня по 29 червня. Також забороняється всякий вилов раків з 1 квітня по 10 червня і з 1 серпня по 15 вересня.

Проте є і винятки. Дозволене любительське рибальство однією поплавковою або донною вудкою з одним гачком чи спінінгом з берега в період весняно-літньої заборони на таких ділянках Десни: у межах смт Макошине, по правому берегу, в районі с.Максаки, по правому берегу від паромної переправи вгору та вниз 500 метрів, у межах населеного пункту Ушня, по правому берегу.

Здавалося б, від таких мудрих вказівок Чернігіврибохорони можна тільки радіти. Як кажуть у народі: «І кози цілі, і вовки ситі». Звичайно, тут у зручнішому становищі жителі згаданих населених пунктів Менщини, де дозволено вилов риби і в період нересту. Та й менянам і жителям інших місцин, коли надто припече рибальська сверблячка, можна буде вибратися на Десну з однією поплавковою або донною вудкою з одним гачком чи спінінгом без човна. Правда, тут можна стовідсотково гарантувати або вилов лише кількох рибин, або нульову здобич. Втім, для справжнього рибалки-любителя головне не стільки результат, скільки сам процес.

Та не для всіх.

Чому ж тоді група любителів луски і хвоста звернулася до «Сіверщини» із скаргою на те, що в охороні рибного царства на Менщині не все гаразд? Така ж картина і в інших районах області. Аргументи наводили «залізні». Чому це на базарах району із завидною регулярністю продаються великі лящі, судаки, щуки та інші мешканці деснянських вод? Невже навіть у період нересту дехто добився дозволу на промисловий вилов риби? Чи може це продовжують промишляти звичайнісінькі браконьєри, які потім збувають добутий незаконним методом товар через своїх родичів та друзів? Якщо одна з двох версій підтвердиться, то де ж логіка в заборонах? Простому дядьку можна ловити лише біля придеснянських сіл з однією вудкою, а різні спритники тягають судаків з ікрою і продають їх на базарах?

Навіщо тоді рибоохорона? Можливо для того, щоб давати інформацію у ЗМІ та ловити дядька з вудкою за селом? До речі, як пояснюють працівники міліції, саме рибоохоронці мають всі права на оберігання мешканців водойм. Попередня влада обмежила доступ туди міліції. Складається враження, що або помилкове, або ж навмисне рішення, щоб вивести царство Нептуна з-під контролю міліції та інших силових структур.

Все озеро в сітках.

Для частини браконьєрів неписаний закон і щодо вилову риби сітками. Ті ж рибалки-любителі повідомляють, що на Менському озері практично цілий рік неможливо ловити рибу вудкою чи спінінгом, бо гачок чіпляється за сітку і, разом з блешнею чи воблером залишається у воді. «Мінімум 25 гривень втрачається за хвилину, - кажуть рибалки. (Це вартість найдешевшої блешні, а воблери коштують значно дорожче: від кількох десятків гривень до ста, а то й більше). – А хіба хто коли бачив, як рибоохоронці проводили рейди та організовували очищення річок від сіток?» Принаймні, на Менському озері такого не спостерігалось. Хтось скаже, що то не їхня функція. Тоді чий же обов’язок затримувати «сіткових» браконьєрів та електровудочників, які роками підряд винищують усе живе в Десні та її заплавах, на внутрішніх озерах і водоймах? Минулорічної весни риба клювала добре, як у Десні, так і її притоках. Снігу ж торік було чимало, а отже й води не бракувало. Але це тривало десь до кінця червня, коли електровудочники винищили рибу.
Рибоохорона каже, що декого з браконьєрів затримують. Дійсно, таке трапляється і любителям легкої наживи дістається «на повну котушку». Але ж затриманих у кількісному вираженні – крапля в Десні. Неспійманими залишаються сотні хапуг.

Який вихід?

З усього видно, що робота рибоохорони потребує не просто перебудови, а корінної реорганізації. Нестачу інспекторів можна компенсувати залученням громадських активістів у містах і селах. Не зайвим було б створити народні дружини з охорони водойм в кожному місті й селі. З їхньою допомогою можна було б виявити найбільш активних браконьєрів. До Десни, до речі, налітають не лише доморощені губителі риби, а й електровудочники із Щорського, Корюківського та інших районів області. Відстежити весь ланцюжок винищення риби на Десні не так уже й складно. Було б лише бажання відповідних служб і правоохоронців. І тоді на базарах не продаватимуть деснянських судаків з ікрою, а справжні любителі риболовлі насолоджуватимуться відпочинком з вудкою на берегах красуні Десни та інших водойм області.

Валерій МАГУЛА.