Коли валяться маяки...

Не пригадую, аби він про щось уголос мріяв чи будував далекосяжні плани. «Мрія, – зауважував, – це те, що мріє в неосяжній далині, примарні помисли". А щодо планів, то просто казав: «Якщо Бог погодить, то завтра підемо туди, зробимо те…»

Сенс цієї прикладки – «якщо Бог погодить», – я почав розуміти після того, як він розповів мені одну історію зі своєї строкатої минувшини.

«Кілька років поспіль я споруджував на Баренцовому морі маяки. З одним маяком було особливо сутужно, ліпив його на брилах посеред води. Тиждень гарував, там же й спав. А в суботу вертався на берег.

Одного понеділка раненько звично прийшов до човна, щоби правити на маяк. А в суденці повно води. Дві дошки тріснули й розійшлися. Отакої! Подався до рибалки по сусідству, щоб він мене відвіз. Дружина розвела руками – вдосвіта всі вийшли в море. Заходився я латати свій човен. На це пішов ледве не цілий день. А вночі розійшовся такий шторм, що шибки дзвеніли. Як би човен не зірвало з прив’язі! Щойно розвиднілося, пішов я до моря. Стара морячка на березі рибу солить. Наша шаланда, каже, ледве встигла прибитися. А твій маяк… Прозираю крізь туман: там, де раніше боввавнів серед води маяк – ребриста руїна. Все рознесло на друзки. Зиркаю то на свою понівечну роботу, бо на човен, що не дав мені бути вночі там, то на жінку. А очі її лагідно всміхаються.
«Бог зруйнував твої плани, щоб вони не зруйнували тебе…»

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ. "Золотий час. Одкровення карпатського знатника".