... Коли міністр - плагіатор
Не хотіла розповідати цю історію, щоб не гойдати човен Міносвіти. Але бачу, він явно рухається не туди.
У травні мене запросили на подію в Барселоні, яку організовували Times Higher Education. Попросили розповісти про вищу освіту в Україні.
Можете запитати, чому саме мене, а не представників МОН чи навіть профільного комітету. Про відповідь я б рекомендувала замислитися Міносвіти. Можливо, це пов'язано з тим, що у них міністр — плагіатор.
На цій зустрічі до мене підійшов ректор Польського університету і сказав: "Я хотів би поспілкуватися з вами з одного приводу. Ми дуже хочемо, аби українські університети могли брати участь в університетських альянсах як рівноправні учасники, бо лиш за такої форми участі вони могли б отримувати фінансування від Європейської комісії. Ми зі свого боку лобіюємо це рішення перед ЄК. Але ми дуже просимо вас, як народну депутатку, теж допомогти".
І зараз буде частина, про яку я не збиралася розповідати. Він продовжив: "Тиждень тому ми онлайн розповіли українському МОН про можливість отримати фінансування — міністру, профільному заступнику та попросили звернутися до Єврокомісії з проханням розглянути можливість включення України в цю модель. І я не знаю як м'яко це сказати, бо дещо соромлюся казати прямо, але у нас склалося враження, що Міністерство цим не зацікавилося".
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ВІЙНИ НЕ ЗАЦІКАВИЛОСЯ МОЖЛИВІСТЮ ЗНАЙТИ ДОДАТКОВІ ГРОШІ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ УНІВЕРСИТЕТІВ??? Тим паче, що тут не просто гроші – а дуже тісна співпраця, яка спонукатиме університети до синхронізації з європейським освітнім простором. А отже — збільшуватиме шанси на повернення українських студентів! Прекрасна можливість же ж! І що?
МОН було лінь писати листа в Єврокомісію? Але знаходиться час і можливість штампувати постанови, якими скасовуються мінімальні прохідні бали на медицину?
Щоб ви не сумнівалися, я сама підготували відповідне звернення до Єврокомісії, попросила очільника профільного комітету Сергія Бабака підписати його. Надіслала до Єврокомісії, переговорила з купою європейських парламентарів під час різних поїздок і всіх попросила: "Будь ласка, допоможіть пролобіювати, щоб українські університети отримали гроші".
Я звернулася до Уряду, звернулася до профільної віцепрем'єрки Ольги Стефанишиної з проханням надіслати звернення від українського Уряду та пролобіювати це рішення. Це звернення також пішло в МОН. Це було 18 травня (!).
Спочатку мені прийшла відповідь 27 червня: "ми готуємо звернення".
Вони готують звернення, яке можна підготувати за дві години. Проходить дві години, ти надсилаєш його, сідаєш та телефонуєш усім, кого лише знаєш у Єврокомісії, щоб добитися ухвалення цього рішення та допомогти українським університетам.
І ось нарешті вчора, 3 серпня (!!!) Міносвіти спромоглося відповісти на моє повторне звернення, що вони написали листа в Єврокомісію. Коли саме цей лист відправили — не видно. Підозрюю, що теж 3 серпня.
Тобто через 2,5 місяці і 4 моїх звернення (і на МОН, і на профільну віцепрем’єр-міністерку Ольгу Стефанішину) — Міносвіти спромоглося НАПИСАТИ ЛИСТА і нарешті попросити про співпрацю й підтримку. І нехай англійська там на рівні гугл-транслейту, але все ж — визначне досягнення. Скільки звернень і років знадобиться, щоб змінити шкільну програму з літератури?
Ну але, звісно, якщо людина звикла плагіатити, написати оригінальне звернення — їй складно. І якщо людина звикла красти гроші, замість працювати на державу, то змінювати звички їй не хочеться. І МОН досі сподівається, що українські студенти повернуться? Ні, не повернуться. І ми знаємо, чия це відповідальність.
Інна СОВСУН
У травні мене запросили на подію в Барселоні, яку організовували Times Higher Education. Попросили розповісти про вищу освіту в Україні.
Можете запитати, чому саме мене, а не представників МОН чи навіть профільного комітету. Про відповідь я б рекомендувала замислитися Міносвіти. Можливо, це пов'язано з тим, що у них міністр — плагіатор.
На цій зустрічі до мене підійшов ректор Польського університету і сказав: "Я хотів би поспілкуватися з вами з одного приводу. Ми дуже хочемо, аби українські університети могли брати участь в університетських альянсах як рівноправні учасники, бо лиш за такої форми участі вони могли б отримувати фінансування від Європейської комісії. Ми зі свого боку лобіюємо це рішення перед ЄК. Але ми дуже просимо вас, як народну депутатку, теж допомогти".
І зараз буде частина, про яку я не збиралася розповідати. Він продовжив: "Тиждень тому ми онлайн розповіли українському МОН про можливість отримати фінансування — міністру, профільному заступнику та попросили звернутися до Єврокомісії з проханням розглянути можливість включення України в цю модель. І я не знаю як м'яко це сказати, бо дещо соромлюся казати прямо, але у нас склалося враження, що Міністерство цим не зацікавилося".
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ВІЙНИ НЕ ЗАЦІКАВИЛОСЯ МОЖЛИВІСТЮ ЗНАЙТИ ДОДАТКОВІ ГРОШІ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ УНІВЕРСИТЕТІВ??? Тим паче, що тут не просто гроші – а дуже тісна співпраця, яка спонукатиме університети до синхронізації з європейським освітнім простором. А отже — збільшуватиме шанси на повернення українських студентів! Прекрасна можливість же ж! І що?
МОН було лінь писати листа в Єврокомісію? Але знаходиться час і можливість штампувати постанови, якими скасовуються мінімальні прохідні бали на медицину?
Щоб ви не сумнівалися, я сама підготували відповідне звернення до Єврокомісії, попросила очільника профільного комітету Сергія Бабака підписати його. Надіслала до Єврокомісії, переговорила з купою європейських парламентарів під час різних поїздок і всіх попросила: "Будь ласка, допоможіть пролобіювати, щоб українські університети отримали гроші".
Я звернулася до Уряду, звернулася до профільної віцепрем'єрки Ольги Стефанишиної з проханням надіслати звернення від українського Уряду та пролобіювати це рішення. Це звернення також пішло в МОН. Це було 18 травня (!).
Спочатку мені прийшла відповідь 27 червня: "ми готуємо звернення".
Вони готують звернення, яке можна підготувати за дві години. Проходить дві години, ти надсилаєш його, сідаєш та телефонуєш усім, кого лише знаєш у Єврокомісії, щоб добитися ухвалення цього рішення та допомогти українським університетам.
І ось нарешті вчора, 3 серпня (!!!) Міносвіти спромоглося відповісти на моє повторне звернення, що вони написали листа в Єврокомісію. Коли саме цей лист відправили — не видно. Підозрюю, що теж 3 серпня.
Тобто через 2,5 місяці і 4 моїх звернення (і на МОН, і на профільну віцепрем’єр-міністерку Ольгу Стефанішину) — Міносвіти спромоглося НАПИСАТИ ЛИСТА і нарешті попросити про співпрацю й підтримку. І нехай англійська там на рівні гугл-транслейту, але все ж — визначне досягнення. Скільки звернень і років знадобиться, щоб змінити шкільну програму з літератури?
Ну але, звісно, якщо людина звикла плагіатити, написати оригінальне звернення — їй складно. І якщо людина звикла красти гроші, замість працювати на державу, то змінювати звички їй не хочеться. І МОН досі сподівається, що українські студенти повернуться? Ні, не повернуться. І ми знаємо, чия це відповідальність.
Інна СОВСУН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |