Київ. Ранок. 19 серпня. Моментальні кадри.

Дівчинка, яку мама підхоплює із сходин вагону, а мала визирає з-за ведмедика радісними ясно-блакитними очима. Києве мій...

Бабуся ритмічно човгає поруч із вервичкою авто, що від'їжджають від вокзалу, із повним візочком строкатих коробочок. Ритм музики - у таксі. Нам наліво, їй направо, на базарчик.

Повороти містом, цілим.

Навпроти Бесарабки, де колись ми купували яблука нашій першій дитині, бо ніде більше було купити, "закат восхода социализма", неситі роки, - магазин, де ми купували обручки.

"Я вільна" - лунає мелодія у таксі.

Їдемо набережною, їдемо під мостом метро через змілілий Дніпро. Зараз із нас витікає не тільки вода. Кров стікає потоками на південь, на схід...

Дивлюсь на храм на Лівобережній, де відспівували Гузара, куди я ходила згадувати його, говорити з ним - потім. Поможи нам, пророче!

Вдячна за мовчазність хлопця водія, гарного азербайджанця, бо я їхала Києвом та дивилась на місто крізь сльози. І слухала музику в машині.
Нашу

Інесса АТАМАНЧУК