Якби німий язик умів заговорити...
Темна нічка для злодіїв, наче мати рідна, котра завжди рада прикрити своїх дітей, якими б вони не були добропорядними чи непутящими.
Отож, в одну з таких ночей на обійстя Апанаса Клоновця завітали непрохані гості. Залізли попід стропом на горище, звідки поцупили господареву ватну юпку, що висіла перекинута через бантину; не оминули і підвішену за крокву торбу із салом. Та й цього їм здалось замало, тому вирішили заглянути ще й до комор, яких у заможного господаря було аж дві. Але попри всі намагання, потрапити всередину їм не вдалося. Міцні комірні двері витримали навалу, не підвели замки, секретів яких грабіжники не змогли вирахувати. Дещо понівечені знаряддями злому – «фомками» – комірні двері господар запримітив відразу, всередині одної з комір знайшов і відмичку, якою злодії через отвір для ключа у дверній лутці намагались відчинити засовку, яка, як вони вважали, мала бути нижче цього отвору. І це було їх головною помилкою...
А от покражу з горища господар помітив пізніше, після чого довго лаявся: «От прАнцава плємЄта, через тую дІЕрку мУОг бі прелІЕзті хіба що тхУОр».
Апанасова хата була крита міцним листовим залізом, а по піддашшю, по всій довжині стін, були прилаштовані товсті кругляки-підстрішники, які закривали зовнішній доступ на горище. Потрапити туди дорослій людині було майже неможливо, зробити це міг хіба який «щуплячок» або ж дитина.
Революційні події в країні для більш-менш заможних верств населення не принесли нічого доброго. Наслідками їх були свавілля, вседозволеність та грабіж. Під загрозою було не лише людське майно, але і власні життя. Отож, аби якось убезпечити себе та своїх близьких від цих негараздів, доводилось селянам вигадувати захисні засоби-предостороги. Клоновець Апанас не лише поробив секретні замки, а ще й придбав собі револьвер системи «Сміта Вессона» з десятьма кулями. Тоді комірні двері витримали навалу злодіїв кінця 1910-х – початку 1920-х, однак перед грабіжниками колгоспної "буксирної" бригади 1930-х встояти їм уже не вдалося. Не допомогли ані замки, ані інші запобіжники – вилетіли комірні двері разом із петлями та засовами. Та що там двері, коли не залишилось ані комір, ані хлівів, ані клунь, лише одна спустошена хата, яку уже після померлих голодною смертю батьків спромоглася викупити в колгоспі, позичивши грошей у своїх міських роботодавців, донька господарів обійстя. А от ключ від комор, на диво, зберігся: він так і залишився висіти непоміченим у хаті на гвіздку. У майбутньому йому ще довго довелося послужити, замикаючи та відмикаючи вже двері пригребиці.
Найбільш поширеними в селян були ключі у вигляді продовгуватої дерев’яної палички, на одному з кінців якої був прилаштований рухливий дерев’яний (із міцного дерева) «язик». Поступово такі ключі вдосконалювались: спочатку язик став металевим, а згодом і весь ключ стали виготовляти з металевого прута, кільцеподібно загнутого з одного боку, і металевим рухливим «язиком», який і був власне відмичкою, – з іншого. Здавалось, що такі ключі мали бути універсальними для всього села, проте далеко не завжди таке траплялось. Унікальність таких ключів залежала насамперед від довжини «язика».
На світлині можна побачити різновид ключів із «язиками» різної довжини Крім того, інколи траплялись ключі, «язик» яких мав односторонню виїмку з того боку його довжини, яка прилягала до дверної лутки. На лутці ж мала бути прилаштована якась планка, товщина і висота якої мали відповідати розмірам глибини і довжини заглибини на ключовому «язику».
Основним елементом, який тримав двері закритими, була засовка (засов) з визубленою однією стороною. Як і ключі, засовки спочатку були дерев’яними (із міцних порід дерева). Тримались і рухались вони або всередині двох (спочатку дерев’яних) «вушей», прилаштованих до дверної лутки, або по забитих у лутку двох дерев’яних (а згодом металевих) штирів із «шапками», які притискали засов до дверної лутки. У разі «вушного» тримання засувки, мали бути обмежувальні виступи як на дверях, так і на прилутковій стіні, якщо перегородка, що відділяла сіни від хати, була далеко від дверей, щоб засувка не випадала набік.
Отож, ключ просовували через круглий отвір, діаметром до двох сантиметрів, у дверній лутці, рухливий «язик» потрапляв у зазублений бік засувки і поворотом ключа у відповідний бік двері відчинялись або зачинялись. Зазвичай такі замки мали сінешні двері селянських хат або комори. Секрет таких замків та ключів полягав у тому, що деякі з господарів прилаштовували засови не звичайно, під отвором для ключа, а над ним. Засувка, відповідно, прилаштовувалась зубцями донизу. «Язик» ключа до такого замка мав такий собі загострений важіль з одного боку і плаский кінець – з іншого, прилаштовувався серединою до основи ключа, в якій мав бути паз для схову верхньої частини «язика» під час просування в отвір. Вставивши ключа в отвір, вагова частина «язика» тягнула донизу, а пласкіша – ставала вгору, потрапляючи поміж зазубин засовки (саме так замикались Панасові комори). У деяких господарів рух засовки в напрямку відмикання дверей обмежувався величезним цвяхом, який просовувався із зовнішнього боку сінець через вузенький отвір, який відповідав товщині цвяха. Шапка цвяха так міцно прилягала до стіни, що необізнана людина ніколи не могла здогадатись, чому засовка не відчиняється. Господарі ж спокійно виймали цвях і лише тоді відчиняли двері ключем.
У хороші часи схованкою для ключа найчастіше були: дверний зловень, місце під порогом, хатня призьба. Якщо доводилось відлучатись кудись далеко або надовго від хати, то знаходили для схованки надійніше місце: хлів, пригребицю, курник...
Траплялось таке, що, поспішаючи, господарі похапцем могли приткнути ключа так, що потім довго доводилось ламати голову, щоб знайти те сокровенне місце. Залишаючи ввечері хату без нагляду, одинокі жінки, йдучи до когось на посиденьки, брали ключа із собою, ховаючи його або в халяву валянця, або ж у рукав (зазвичай лівий) верхнього одягу. Тоді як один кінець ключа був далеко в рукаві, то другий притримували пальці руки, щоб не висковзнув. Інколи такий ключ міг стати захисною «холодною зброєю», якою доводилось від когось відбиватись.
У «сарафанній» історії села мають місце випадки, коли жінки з ключем у руках давали спротив п’яним чоловікам. А одна сільська жіночка, яка пішла на пошуки свого гульвіси, ще й побила ключем у суперниці вікна, побачивши крізь вікно свого коханого в чужих обіймах.
Не обійшлося і без анекдотичного випадку.
«Глєді ж мінІЕ, дІЕвка, довга нє загулюйсє, дома щоб була вОвремлє!» – наказувала мати доньці, відпускаючи ввечері на танці до «калбуду». Після танців Марію, саме так звали дівчину, нагодився проводити додому парубок із сусіднього села, якого його ж односельці прозвали «ГалавєлЬОм». Молодші сільські дівчата пішли назирком: цікаво, бачте, було підслухати, що ж вони робитимуть та про що розмовлятимуть. Довго не хотів відпускати хлопець дівчини, яка і сама була б не проти постояти ще хоч трошки, якби не турбувала сувора материна настанова. Вже дійшли й до хатнього порогу, Марія дістала ключа зі зловня, щоб відімкнути сінешні двері. Хлопець, щоб ще хоч трошки притримати біля себе дівчину, вставив пальця в отвір для ключа. «Ой! Мамо! – закричала дівчина. – ГалавІЕль встиркнув пальца в дірку і в хату нє пускає!..»
Юрій ДАХНО
Отож, в одну з таких ночей на обійстя Апанаса Клоновця завітали непрохані гості. Залізли попід стропом на горище, звідки поцупили господареву ватну юпку, що висіла перекинута через бантину; не оминули і підвішену за крокву торбу із салом. Та й цього їм здалось замало, тому вирішили заглянути ще й до комор, яких у заможного господаря було аж дві. Але попри всі намагання, потрапити всередину їм не вдалося. Міцні комірні двері витримали навалу, не підвели замки, секретів яких грабіжники не змогли вирахувати. Дещо понівечені знаряддями злому – «фомками» – комірні двері господар запримітив відразу, всередині одної з комір знайшов і відмичку, якою злодії через отвір для ключа у дверній лутці намагались відчинити засовку, яка, як вони вважали, мала бути нижче цього отвору. І це було їх головною помилкою...
А от покражу з горища господар помітив пізніше, після чого довго лаявся: «От прАнцава плємЄта, через тую дІЕрку мУОг бі прелІЕзті хіба що тхУОр».
Апанасова хата була крита міцним листовим залізом, а по піддашшю, по всій довжині стін, були прилаштовані товсті кругляки-підстрішники, які закривали зовнішній доступ на горище. Потрапити туди дорослій людині було майже неможливо, зробити це міг хіба який «щуплячок» або ж дитина.
Революційні події в країні для більш-менш заможних верств населення не принесли нічого доброго. Наслідками їх були свавілля, вседозволеність та грабіж. Під загрозою було не лише людське майно, але і власні життя. Отож, аби якось убезпечити себе та своїх близьких від цих негараздів, доводилось селянам вигадувати захисні засоби-предостороги. Клоновець Апанас не лише поробив секретні замки, а ще й придбав собі револьвер системи «Сміта Вессона» з десятьма кулями. Тоді комірні двері витримали навалу злодіїв кінця 1910-х – початку 1920-х, однак перед грабіжниками колгоспної "буксирної" бригади 1930-х встояти їм уже не вдалося. Не допомогли ані замки, ані інші запобіжники – вилетіли комірні двері разом із петлями та засовами. Та що там двері, коли не залишилось ані комір, ані хлівів, ані клунь, лише одна спустошена хата, яку уже після померлих голодною смертю батьків спромоглася викупити в колгоспі, позичивши грошей у своїх міських роботодавців, донька господарів обійстя. А от ключ від комор, на диво, зберігся: він так і залишився висіти непоміченим у хаті на гвіздку. У майбутньому йому ще довго довелося послужити, замикаючи та відмикаючи вже двері пригребиці.
Найбільш поширеними в селян були ключі у вигляді продовгуватої дерев’яної палички, на одному з кінців якої був прилаштований рухливий дерев’яний (із міцного дерева) «язик». Поступово такі ключі вдосконалювались: спочатку язик став металевим, а згодом і весь ключ стали виготовляти з металевого прута, кільцеподібно загнутого з одного боку, і металевим рухливим «язиком», який і був власне відмичкою, – з іншого. Здавалось, що такі ключі мали бути універсальними для всього села, проте далеко не завжди таке траплялось. Унікальність таких ключів залежала насамперед від довжини «язика».
На світлині можна побачити різновид ключів із «язиками» різної довжини Крім того, інколи траплялись ключі, «язик» яких мав односторонню виїмку з того боку його довжини, яка прилягала до дверної лутки. На лутці ж мала бути прилаштована якась планка, товщина і висота якої мали відповідати розмірам глибини і довжини заглибини на ключовому «язику».
Основним елементом, який тримав двері закритими, була засовка (засов) з визубленою однією стороною. Як і ключі, засовки спочатку були дерев’яними (із міцних порід дерева). Тримались і рухались вони або всередині двох (спочатку дерев’яних) «вушей», прилаштованих до дверної лутки, або по забитих у лутку двох дерев’яних (а згодом металевих) штирів із «шапками», які притискали засов до дверної лутки. У разі «вушного» тримання засувки, мали бути обмежувальні виступи як на дверях, так і на прилутковій стіні, якщо перегородка, що відділяла сіни від хати, була далеко від дверей, щоб засувка не випадала набік.
Отож, ключ просовували через круглий отвір, діаметром до двох сантиметрів, у дверній лутці, рухливий «язик» потрапляв у зазублений бік засувки і поворотом ключа у відповідний бік двері відчинялись або зачинялись. Зазвичай такі замки мали сінешні двері селянських хат або комори. Секрет таких замків та ключів полягав у тому, що деякі з господарів прилаштовували засови не звичайно, під отвором для ключа, а над ним. Засувка, відповідно, прилаштовувалась зубцями донизу. «Язик» ключа до такого замка мав такий собі загострений важіль з одного боку і плаский кінець – з іншого, прилаштовувався серединою до основи ключа, в якій мав бути паз для схову верхньої частини «язика» під час просування в отвір. Вставивши ключа в отвір, вагова частина «язика» тягнула донизу, а пласкіша – ставала вгору, потрапляючи поміж зазубин засовки (саме так замикались Панасові комори). У деяких господарів рух засовки в напрямку відмикання дверей обмежувався величезним цвяхом, який просовувався із зовнішнього боку сінець через вузенький отвір, який відповідав товщині цвяха. Шапка цвяха так міцно прилягала до стіни, що необізнана людина ніколи не могла здогадатись, чому засовка не відчиняється. Господарі ж спокійно виймали цвях і лише тоді відчиняли двері ключем.
У хороші часи схованкою для ключа найчастіше були: дверний зловень, місце під порогом, хатня призьба. Якщо доводилось відлучатись кудись далеко або надовго від хати, то знаходили для схованки надійніше місце: хлів, пригребицю, курник...
Траплялось таке, що, поспішаючи, господарі похапцем могли приткнути ключа так, що потім довго доводилось ламати голову, щоб знайти те сокровенне місце. Залишаючи ввечері хату без нагляду, одинокі жінки, йдучи до когось на посиденьки, брали ключа із собою, ховаючи його або в халяву валянця, або ж у рукав (зазвичай лівий) верхнього одягу. Тоді як один кінець ключа був далеко в рукаві, то другий притримували пальці руки, щоб не висковзнув. Інколи такий ключ міг стати захисною «холодною зброєю», якою доводилось від когось відбиватись.
У «сарафанній» історії села мають місце випадки, коли жінки з ключем у руках давали спротив п’яним чоловікам. А одна сільська жіночка, яка пішла на пошуки свого гульвіси, ще й побила ключем у суперниці вікна, побачивши крізь вікно свого коханого в чужих обіймах.
Не обійшлося і без анекдотичного випадку.
«Глєді ж мінІЕ, дІЕвка, довга нє загулюйсє, дома щоб була вОвремлє!» – наказувала мати доньці, відпускаючи ввечері на танці до «калбуду». Після танців Марію, саме так звали дівчину, нагодився проводити додому парубок із сусіднього села, якого його ж односельці прозвали «ГалавєлЬОм». Молодші сільські дівчата пішли назирком: цікаво, бачте, було підслухати, що ж вони робитимуть та про що розмовлятимуть. Довго не хотів відпускати хлопець дівчини, яка і сама була б не проти постояти ще хоч трошки, якби не турбувала сувора материна настанова. Вже дійшли й до хатнього порогу, Марія дістала ключа зі зловня, щоб відімкнути сінешні двері. Хлопець, щоб ще хоч трошки притримати біля себе дівчину, вставив пальця в отвір для ключа. «Ой! Мамо! – закричала дівчина. – ГалавІЕль встиркнув пальца в дірку і в хату нє пускає!..»
Юрій ДАХНО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |