Баба Катерина про «Всєрєдну да Маслєну»
Любов до народознавства мені дісталась від баби Катерини – батькової матері, людини, котра знала безліч пісень, приказок, різних цікавих обарвлених життєвих історій, вміла співати, танцювати та й добре лаятись, а голову колгоспу, який одного разу підняв на неї руку, ще й віддубасила ступним дубовим товкачем. Знала всіх своїх родичів навіть у четвертому коліні і завжди підтримувала з ними родові зв’язки, називаючи їх не інакше як «свої».
Інколи я аж за голову хапався – кругом самі лишень «свої», думав, чи є хоч хто-небудь чужий?!
Навіть у сусідньому селі, де мені довелося працювати «головним поштарем», люди приходили до поштового відділення і відрекомендовувались мені як «свої».
У своєму селі бабу називали ВасилЕвичевою Катериною, бо походила з роду ВасилЕвичів. Ті, хто сердився на неї за щось, називали Качериною (в дитинстві довго не вимовляла літеру «Р», тому сама себе тоді так і називала). А таких, що сердились, було і немало, бо баба мало того, що ніколи «за словом у кишеню не лізла», ще й на відміну від більшості сільських жінок, які перешіптувались поміж собою, осуджуючи когось, різала правду в очі.
Мабуть, найправильнішу характеристику бабі Катерині, вже після її смерті, дала одна з її сусідок: «От людіна була: і поможе тобі, і поділиться з тобою, і посовітує тобі, і адчихвостіть тєбє на всіе заставкі».
Літні сільські жінки 1960–1970-х розділились на так звані два табори: одні збирались почергово в деяких хатах і молились Богові, читали акафісти, хоч це не заважало їм докоряти, осуджувати та лякати карою Божою ближніх своїх; інші, які читали лише вранішні та вечірні молитви, серед яких була й баба Катерина, збирались по хатах співали, гостювали, за нагоди і по чарці випивали, точили ляси, згадуючи старовину.
Звичайно, мені було не так цікаво, коли баба Одарка забирала мене на молитовні зібрання – я швидко починав позіхати і засинав. Хоч це також мало певні плоди: з дитинства навчився читати церковнослов’янською, знав молитви та безліч біблійських історій. А коли брала з собою на посиденьки баба Катерина, то там було вже не до позіхів – сидів, нагостривши вуха.
То ж до чого я веду?
Із тодішнього святкування «Маслєнаїе» (а саме так називали це свято в нашому селі) мені запам’ятались колодки, точніше в’язання колодок. 50–60-річні «дІЕвкі», як вони себе називали, були одинокими вдовами, чоловіки яких не повернулися з війни або померли, прив’язували почергово одна одній до ноги колодки (колодкою могла бути не лише власне колодка, але й стілець чи ослін), а потім разом пропивали викуп із піснями та танцями, з млинцями та варениками. Запам’ятались пихаті білесенькі бабині содові вареники із сиром.
Серед міфічних історій, почутих від баби Катерини, одна була про місячне зображення, де брат брата через заздрощі «на вІлкі паднЯв» і про «Всєрєдну» та «Маслєну».
«Всєрєднаю» у нас називали всеїдний тиждень, який передував поминальному та сиропусному. Назва «Всєрєдна» виникла, можливо, не лише через місцевий діалект від «Всеїдна», але й, імовірно, від того, що на цьому тижні дозволялось їсти скоромне і в середу, і в п’ятницю. Якщо на поминальному тижні розходжувалась хвища, то баба Катерина казала, що то «Всєрєдна да Маслєнаїе в гості їедє». Якщо хвища бувала щодня, то казала, що «...ніяк нє дабєрецца – нє даїедє». Якщо хвища траплялась на Масляному тижні, то баба казала, що «Всєрєдна напіласє, дак бушує» або повертається з гостей. Якщо негода з завірюхою продовжувалася ще й на першому тижні Великого посту, то тут уже баба казала, що «Всєрєдна так напіласє, що й дітя загубіла». А те, як довго їй доводилось шукати своє дитя, також пов’язувалось із кількістю днів завірюхи.
Від бабусиних розповідей у моїй уяві поставала весела з посмішкою позитивна жінка, прототипом якої була котрась із сільських жінок, можливо, і сама баба Катерина. На противагу їй образ «Всєрєдної» я порівнював із сільською дуже лайливою і завжди сердитою жінкою. Щоправда характер «Всередної» з року в рік різнився: яка погода, така і Всєрєдна, або навпаки.
Цьогоріч, зважаючи на чималу хвищу на Масляному тижні, певно «Всєрєдна таки напіласє», а от чи «загубіла дітя» дізнаємося зовсім скоро.
P.S. До слова, одного разу довелося і мені почути у свою адресу «Качерина падкавириста» – прийняв як комплімент.
Юрій ДАХНО
На світлині 1960-х років Дахно К.В.
Інколи я аж за голову хапався – кругом самі лишень «свої», думав, чи є хоч хто-небудь чужий?!
Навіть у сусідньому селі, де мені довелося працювати «головним поштарем», люди приходили до поштового відділення і відрекомендовувались мені як «свої».
У своєму селі бабу називали ВасилЕвичевою Катериною, бо походила з роду ВасилЕвичів. Ті, хто сердився на неї за щось, називали Качериною (в дитинстві довго не вимовляла літеру «Р», тому сама себе тоді так і називала). А таких, що сердились, було і немало, бо баба мало того, що ніколи «за словом у кишеню не лізла», ще й на відміну від більшості сільських жінок, які перешіптувались поміж собою, осуджуючи когось, різала правду в очі.
Мабуть, найправильнішу характеристику бабі Катерині, вже після її смерті, дала одна з її сусідок: «От людіна була: і поможе тобі, і поділиться з тобою, і посовітує тобі, і адчихвостіть тєбє на всіе заставкі».
Літні сільські жінки 1960–1970-х розділились на так звані два табори: одні збирались почергово в деяких хатах і молились Богові, читали акафісти, хоч це не заважало їм докоряти, осуджувати та лякати карою Божою ближніх своїх; інші, які читали лише вранішні та вечірні молитви, серед яких була й баба Катерина, збирались по хатах співали, гостювали, за нагоди і по чарці випивали, точили ляси, згадуючи старовину.
Звичайно, мені було не так цікаво, коли баба Одарка забирала мене на молитовні зібрання – я швидко починав позіхати і засинав. Хоч це також мало певні плоди: з дитинства навчився читати церковнослов’янською, знав молитви та безліч біблійських історій. А коли брала з собою на посиденьки баба Катерина, то там було вже не до позіхів – сидів, нагостривши вуха.
То ж до чого я веду?
Із тодішнього святкування «Маслєнаїе» (а саме так називали це свято в нашому селі) мені запам’ятались колодки, точніше в’язання колодок. 50–60-річні «дІЕвкі», як вони себе називали, були одинокими вдовами, чоловіки яких не повернулися з війни або померли, прив’язували почергово одна одній до ноги колодки (колодкою могла бути не лише власне колодка, але й стілець чи ослін), а потім разом пропивали викуп із піснями та танцями, з млинцями та варениками. Запам’ятались пихаті білесенькі бабині содові вареники із сиром.
Серед міфічних історій, почутих від баби Катерини, одна була про місячне зображення, де брат брата через заздрощі «на вІлкі паднЯв» і про «Всєрєдну» та «Маслєну».
«Всєрєднаю» у нас називали всеїдний тиждень, який передував поминальному та сиропусному. Назва «Всєрєдна» виникла, можливо, не лише через місцевий діалект від «Всеїдна», але й, імовірно, від того, що на цьому тижні дозволялось їсти скоромне і в середу, і в п’ятницю. Якщо на поминальному тижні розходжувалась хвища, то баба Катерина казала, що то «Всєрєдна да Маслєнаїе в гості їедє». Якщо хвища бувала щодня, то казала, що «...ніяк нє дабєрецца – нє даїедє». Якщо хвища траплялась на Масляному тижні, то баба казала, що «Всєрєдна напіласє, дак бушує» або повертається з гостей. Якщо негода з завірюхою продовжувалася ще й на першому тижні Великого посту, то тут уже баба казала, що «Всєрєдна так напіласє, що й дітя загубіла». А те, як довго їй доводилось шукати своє дитя, також пов’язувалось із кількістю днів завірюхи.
Від бабусиних розповідей у моїй уяві поставала весела з посмішкою позитивна жінка, прототипом якої була котрась із сільських жінок, можливо, і сама баба Катерина. На противагу їй образ «Всєрєдної» я порівнював із сільською дуже лайливою і завжди сердитою жінкою. Щоправда характер «Всередної» з року в рік різнився: яка погода, така і Всєрєдна, або навпаки.
Цьогоріч, зважаючи на чималу хвищу на Масляному тижні, певно «Всєрєдна таки напіласє», а от чи «загубіла дітя» дізнаємося зовсім скоро.
P.S. До слова, одного разу довелося і мені почути у свою адресу «Качерина падкавириста» – прийняв як комплімент.
Юрій ДАХНО
На світлині 1960-х років Дахно К.В.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |